Палаюча жага мене зломила,
Під серцем зяє вогненний вулкан.
Вона не тільки розуму лишила,
А й страху додала моїм думкам!
І серце як пташина в грудях б*ється.
Не можу я тепер спокійно жити,
Вона лиш білозубо вслід мені сміється!
Я ж хочу у хмелю її втопити!
-«Гей, клята! Чи тобі мене не жаль?
І серця, у якому пристрасті вирують?»
-«А ти кричи! Ти репетуй! Топи свою печаль!
Та вуха, очі сині, серце кам*яне його
На жаль, твоїх прохань і скиглення твої
Вже не побачать… і, напевно, не почують!»
***
© Copyright: Вера Сурикова, 2018
Свидетельство о публикации №118070503095
Свидетельство о публикации №118070503095
Рецензии