В помощь реабилитологам. Неврология. Укр. яз

Методичні рекомендації  до держіспиту
з дисципліни
“Фізична терапія прі захворюваннях нервової системи.”
спеціальність  “Фізична терапія, ерготерапія"
освітньо-професійна програма: "Фізична реабілітація"

Полтава – 2017р. повторная редакція 11.11.2019 р.

Укладач: заведуюча кафедри   
К.м.н. Шелешко М.С.

 Полтавский Інститут Бізнесу ПВНЗ " Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" Міністерства освіти і науки України               
               


Питання 1. Фізичні методи лікування і реабілітації при невралгіях.

Проблема ушкодження периферійних нервів („пн”) актуальна, оскільки найчастіше зустрічається у працездатному віці. Більше 60% хворих травматичними ушкодженнями нервів стають інвалідами ІІ-ІІІ груп. Не так часто причинами невралгій стають пухлини „пн”. Поява болю у зоні іннервація якось ПН може бути викликана тунельним синдром – найбільш частою причиною невралгії, викликаних тривалим перенапруженням м’язів.
Загальноприйняте лікування: аналгетики, нестероїдні проти запалювальні препарати, спазмолітики та інши проти запалювальні засоби. Біль провокується розтягнення м’язів, охолодженням, тривалою напругою, різкими рухами.
До реабілітації належить реконструктивні операції, лікування пухлин „П.Н.”, декомпресія корінців (мануальна терапія, ліквідація зміщення дисків-гриж).
Фізична реабілітація передбачає: масаж, тиск на певні точки (рефлексотерапія), акупунктура, хіропрактика, гідротерапія (холодні і гарячі компреси), фітотерапія (арніка, окопник, імбир, кава-кава зовнішньо). Діетотерапія (добавки кальцію, магнію, вітамінів С, В1, В6, ферментотерапія (бромелаїн).
Аромотерапія для місцевого втирання (м’ята перечна з маслом миндалю). ЛФК в гострий період ураження повинні бути зі статистичним навантаженням. Психокорекція: керована уява і візуалізація у пізній відновлювальний період (20-60 сутки) більш активно використовують ЛФК, масаж фізіотерапію. Ефективна електростимуляція у поєднанні з дією теплою водного середовища. В основний період (2-3 міс.): масаж ЛФК, лейкопластирне стягнення, спеціальні рухливі тренування у поєднанні з дихальними вправами.

Питання 2. Фізичні методи лікування і реабілітації при неврітах

Неврітом називається ураження „П.Н.”, яке проявляється клінічними симптомами у руховий, чуттєвий і вегетативно-трофічний сферах.
Невралгії – характерні напади болю по ходу нерва за відсутності об’єктивних ознак та симптомів випадання функцій нерва.
Етіологічні фактори неврітів : інфекції, інтоксикації, травми, затікання найближчих тканин, пухлини, алергія, авітаміноз.
Ведучі симптоми неврітів: біль по ходу нервів , хворобливість під час тиску на нерв та його натягнення, чуттєві порушення у зоні інервації нерва, кволий парез або параліч м’язів, інервованих нервом, вегетативні вазотормозні розлади.
Ведучі клінічні симптоми невралгії: напади болю, болеві точки, симптоми натягнення нервових стволів, гіпертензія, парестезія.(дивись далее пит.3)

Питання 3. Фізичні методи лікування і реабілітації при неврітах, полірадикулітах.

Мононевріти і поліневріти часто розвиваються у молодих працездатних осіб в результаті травми та інтоксикації. Важливі значення у профілактиці захворювань займає дотримання техніки безпеки. В обстеженні хворих мають значення аналізу сечі та крові на вміст солей важких металів, отрутохімікатів, цукру, залишкового азоту сечовини, креатину, електродіагностика м’язів.
Поліневріт (поліневропатія) – це числення симетричне ураження нервових стволів кінцівок.
За етіологією поліневріти поділяють на:
– інфекційні (вірусні, дифтерійні, тифозні);
– токсичні (миш'якові, ртутні, алкогольні);
– ендотоксичні (діабетичні, уремічні, із злоякісними пухлинами);
– авітамінозах; алергійні; холодові.
Клініка: Кволі (периферійні) парези або паралічі  в дистальних відділах кінцівок, втрата чуттєвості у них, біль і дистрофічні порушення шкіри, нігтів, болі по ходу нервів, оніміння, похолодіння стоп.
Загальноприйняте лікування: вітаміни групи В,С,Е, біостимулятори (алое та ін.), гормонотерапія, сечогінні, прозерин або галантамін - стимулятори регенерації нервів,НуклеоЦаМФ,метаболіти мозга болевгамовуючі, препарати сірки, спазмолітики, проти інфекційне лікування (антибіотики).
Фізичні методи лікування: чотирикамерні ванни, масаж, лікування положенням. Фізіопроцедури – електростимуляція, спокій, дихальні вправи у вигляді тонічного напруження м’язів з упором і протидією.
Загальнозміцнюючі процедури: масаж, ЛФК, фізіотерапія (неспецифічне лікування), виключити шкідливі алкоголь і токсичні речовини.
Інформотерапія: лікування магнітним полем, світлова терапія, музикотерапія.
Видалення токсинів із кишечника: утримуючі клізми з кунжутним маслом декілька днів. Індивідуальна дієта, багата вітамінами. Лікування діабету під контролем ендокринолога. Масаж з допомогою ефірних масел, теплові процедури з травмами (компресори на поперек або між лопаткову зону, пневмопрессинг  нижних кінцівок    -"штани"). Акупресура і акупунктура. Короткі курси голодання. Барокамера.
У резидуальному періоді:
ФТЛ: електрофорез, грязеві місцеві аплікації, сірководневі, радонові ванни; при зміні ходи застосувати гумову тягу. Вправи у ванній чи басейні під контролем інструктора.Гідромасаж. Можна використовувати парову баню чи сауну.

Питання 4. Фізичні методи лікування і реабілітації при травматичних ураженнях „П.Н.”
Лікування хворих з травмами П.Н. кінцівок проводиться після хірургічного втручання: усунення пошкоджень, реконструктивні операції при розриві сплетень „П.Н.”, декомпресія ПН. хірургічна стабілізація функцій хребта, коригуючи операції.
Клініка травматичного ураження „П.Н.”: з’являється синдром невріту або плексіту: Кволі парези м’язів  верхньої або нижньої кінцівки, цианоз, похолодання, анестезія у зоні інервації пошкодження нервів.
Хворі після виписки з нейрохірургічного стаціонару продовжують лікування факторами росту нервів (прозерин, галантамин), за наявності болю – аналгетики, ультразвук, діадинамічний струм, електрофорез з новокаїном, йод-електрофорез, галантаміну-е-форез;фонофорез с гидрокортизоном, електростимуляція шляхів, масаж, пасивна і активна лікувальна гімнастика у поєднанні з тепловими процедурами, підводний душ-масаж, голковколювання. Корисні сірководневі і радонові ванни. Лікування буде безуспішне, якщо не провести зшивання ушкодженого „П.Н.”

Питання 5. РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Питання 5. 1. Фізичні методи лікування і реабілітації при ДЦП.

Причини ДЦП: інфекційні захворювання матері у період внутрішньоутробного розвитку плоду (ендометрит, грип, сепсис, пієлонефрит, важкі пологи) асфіксія і механічна травма під час пологів; токсикоз вагітності.
Патогенез: аутоімуний механізм ; сенсибілізація клітин мозку ; дегенерація або лізис уражених клітин.
Форми ДЦП подвійна геміплегія, спастична диплегія, гіперкінетична форма, мозочкова форма, геміпаретична форма.
Стояння і ходіння для дітей з ДЦП ускладнені. Самостійних перехід у вертикальне положення неможливий у одній формі. Ходіння також. Частіше ураження нижніх кінцівок асиметрично.
Мета терапії: виховання затриманих рефлексів, розвиток можливості активних рухів. Для цього застосовують: ФТЛ, ЛФК, медикаментозна терапія.
ФТЛ: водні, теплові, грязеві процедури, озокерит, парафін, пісок, лікування імпульсним струмом, „воротник” за Щербаком, повздовжня діатермія. Щоденні ванни з температурою 35-360 протягом 5-120 хв. у поєднанні з пасивними (2-3/) і активними (4-5/). Необхідні гарячі вкутування (за Кені) температура 45-500: на тіло і кінцівки кладуть прогріту вологу шерстяну тканину на 20-30 хв. Також чергувати з парафіновими азокеритові або грязьові аплікації.
Імпульсний струм добре допомагає при гіперкінезах. Не показаний він при контрактурах м’язів. Дитина щоденно повинна бувати на свіжому повітрі.
ЛФК: прийоми, які розслаблюють тонус м’язів; вкладання на живіт з піднятою верхньою половиною тіла (для формування лордозу); перекатування на м’ячі (зміцнення опорної функції рук), відведення рук у бік у положенні сидячи чи лежачи, на спині, точковий масаж. Розслаблення кисті методом порушування, гра кубиками. Робота з тазобедреними суставами у положенні на животі розгинання ноги і глибокий масаж зони сідничних м’язів. Плавальні рухи лежачи у гамаці із тканини (можна прямо в басейні). Тренування м’язів бедер у положенні лежачи на спині (поза ембріона), по черзі працюючи однією ногою, потім двома разом. – Розвиток рефлексу повзання. – Тренування Переходу до вертикального положення тіла, самостійного сидіння, ходіння на чотирьох, стоячи і ходіння, ігри, групові заняття.
Медикаменти: мідокалм, аміналон, церебролізин, дібазол, АТФ, ортопедичне взуття, робота з логопедом, педагогом-психологом.
Лікувальна фізкультура використовується при різних захворюваннях нервової системи дитині на всіх етапах реабілітації. Особливості методик лікувальної гімнастики для дітей з неврологічною патологією зводяться до більш широкого застосування ігрового методу і різного устаткування. З різноманіття захворювань нервової системи в дійсний главі  розглянуті особливості методик при неврозах, ДЦП і міопатії в дітей. Неврози — функціональні захворювання, викликані розладом вищої нервової діяльності, найчастіше розвиваються в ослаблених дітей на тлі психічних травм, тривалого перенапруги емоційної та інтелектуальної сфери, конфліктів. Клінічна картина неврозів у дітей стерта. У комплексному лікуванні дітей ЛФК вирішує наступні задачі: зробити загально зміцнювальний вплив на організм, нормалізувати психоемоційний стан дитини, підвищити фізичну працездатність, зміцнити вольові якості. Поставлені задачі вирішуються всіма способами ЛФК — різноманітними фізичними вправами, іграми, аутогенной тренуванням. Доцільно проводити заняття малогрупповым способом. Складність занять поступово підвищується протягом курсу ЛФК.

5.2. Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

ДЦП — захворювання, зв'язане з поразкою головного мозку, що формується, у період внутрішньоутробного розвитку, у родах, у ранній постнатальний період. Захворюваність ДЦП має тенденцію до збільшення і складає 1,88 випадків на 1000 дітей. Етіологія даного захворювання різноманітна — на сьогоднішній день відомо понад 400 шкідливих факторів. Особливо несприятливими вважаються: гіпоксія, вірусні, соматичні захворювання в першій третині вагітності, стрімкі пологи, стимуляція родової діяльності, висока маса немовляти, вік мами старше 35 років (особливо при першій вагітності), інфекції або травми в ранній постнатальний період.
ДЦП вивчається з 1853 р. (хірург-ортопед Литтл). За цей час запропоновано кілька класифікацій даного захворювання. У нашій країні найбільше широко використовується класифікація К.А. Семеновій (1978). Відповідно до даної класифікації виділяють 5 клінічних форм дитячого церебрального паралічу: подвійна геміплегія, спастична діплегія, геміпаретична форма, гіперкінетична, атонично-астатична форма.
Для усіх форм характерні рухові порушення рефлекторнього характеру. Рухи можливі, але вони не керуються дитиною: присутні компенсаторні рухи і
порочний руховий стереотип, порушена координація, підвищений тонус м'язів.
Дитячий церебральний параліч не прогресує. В міру росту і розвитку дитини можуть відзначатися зменшення клінічних симптомів хвороби.
С.А. Бортфельд, Е.С. Ульріх у плані усіх форм ДЦП розрізняють 4 періоди відновлення рухової сфери і соціальної орієнтації хворої дитини.
1. Гострий період тривалістю 7—14 днів. Відзначається прогресуючий план захворювання, виражені рухові розлади, у ряді випадків — наявність періодичних судорожних приступів.
2—3. Відбудовний період (ранній — до 2 місяців, пізній — до 1—2 років) характеризується вираженим раннім тонічним рефлексом, що зберігається довше нормальних термінів, стримуючи своєчасну появу настановних рефлексів і розвиток рухів. Страждають або відсутні уроджені рефлекси.
4. Період залишкових явищ починається з дворічного віку і продовжується в дитинстві і юнацтві, а при важких формах — довічно. Якість відбудовних заходів у цьому періоді багато в чому залежить від попереднього систематичного лікування. Відсутність раннього лікування викликає формування порочних поз і рухів, утрудняючи нормалізацію рухової сфери дитини.
Лікування дітей із ДЦП комплексне і включає медикаментозне, фізіотерапевтичне, ортопедичне, логопедичне лікування, гідрокінезотерапію, электростимуляцию м'язів      , у спокої і ходьбі. Особливе значення у фізичній реабілітації таких дітей має лікувальна фізична культура і масаж. В даний час розроблено багато методів моторного перенавчання дітей з даним захворюванням (методи Бобат, Кэбот, Фелис, Темпи-Фэй, Семеновій і ін.). Масаж є незамінним засобом відбудовного лікування дітей із ДЦП. Релаксуючий масаж знижує м'язовий тонус, протидіє розвиткові контрактур. Нормалізація м'язового тонусу є обов'язковим  для занять ЛФК. Для стимуляції розвитку рухів застосовується як загальний, так і крапковий масаж по гальмовому методу.
Трудотерапія необхідна дитині для розвитку основних прийомів самообслуговування, придбання визначених трудових навичок, необхідних для соціалізації особистості.
Для одержання позитивного реабілітаційного ефекту в дітей із ДЦП необхідна тривала і завзята робота. Задачі ЛФК у період залишкових явищ:
— зниження гіпертонусу м'язів, що призводять, і м'язів згиначів, зміцнення ослаблених м'язів;
— поліпшення рухливості в суглобах, корекція порочних установок ОДА;
— поліпшення координації рухів і рівноваги;
— стабілізація правильного положення тіла, закріплення навички самостійного стояння, ходьби;
— розширення загальної рухової активності дитини, тренування вікових рухових навичок;
— навчання разом з вихователями самообслуговуванням, засвоєнню основних видів побутової діяльності з урахуванням розумового розвитку дитини.
Для рішення поставлених завдань використовуються наступні групи вправ:
— вправи на розслаблення, ритмічне пасивне потряхивание кінцівок, махові рухи, динамічні вправи;
— пасивно-активні та активні вправи з полегшених вихідних положень (сидячи, лежачи), вправи на м'ячі великого діаметра;
— вправи з предметами під музику, переключення на нові умови діяльності, розвиток виразності рухів; вправи в різних видах ходьби: високо, низько, «слизько», «жорстко», з підштовхуванням; вправи для голови в і.п. сидячи, коштуючи;
— прийняття правильної постави в опори з зоровим контролем; вправи в різних вихідних положеннях перед дзеркалом;
— вправи для розвитку і тренування основних вікових рухових навичок: повзання, лазание (по ослоні), біг, стрибки (спочатку на міні-батуті), метання;
вправи в русі з частою зміною вихідного положення;
— ігрові вправи «як я вдягаюся», «як я зачісуюся» і т.д.
Формування рухів повинне вироблятися в строго визначений послідовності, а саме: починаючи з голови, потім йдуть рука-тулуб, руки— тулуба-ноги і спільні рухові дії. При цьому руху руками і ногами повинні виконуватися спочатку у великих суглобах (плечові і тазостегновому), потім поступово захоплювати середні суглоби (ліктьовий і колінний) і далі зміщуватися до  гомілковостопного. При наявності супутніх деформацій ОДА (контрактури, укорочення кінцівок, остеохондропатия, сколіозі, остеохондрозы), соматических захворювань спектр завдань розширюється з урахуванням наявної патології.
У період залишкових явищ розширюється комплекс засобів лікувальної фізкультури. У програму фізичної реабілітації включені масаж, прикладні види фізичних вправ, трудотерапія, гидрокинезотерапия, фізиотерапія (теплолечение, электрофорез, УВЧ), иппотерапия, ортопедія (ходьба в лонгетах, ортопедичних черевиках, космічному костюмі «Адсли»).
Обсяг добової рухової активності дітей у міру росту і розвитку поступово зростає. Дворічна дитина повинна використовувати різні форми рухової активності в обсязі 2 ч 30 хв у день, а у віці 3—7 років — 6 ч, при цьому обсяг тижневого навантаження складає відповідно 19 і 43 ч.
Фізична реабілітація дітей із ДЦП в умовах дитячого саду в період залишкових явищ. Діти 4—7 років зі збереженим інтелектом відвідують дитячі дошкільні установи з логопедичними групами, тому що рухові дефекти сполучаються з порушенням мови (дизартрія, алалия і т.д.). Відвідуючи дитячий сад, дитина з ДЦП одержує необхідне спілкування з однолітками, розширюється його природна потреб-і дітьми, прищеплюючи маленькій людині досвід соціальної взаємодії, підвищуючи рівень самооцінки.
Фізична реабілітація дітей із ДЦП у дитячому саду включає: заняття лікувальною гімнастикою, масаж, вправи у воді, заняття фізичною культурою, гри. Лікувальна гімнастика проводиться протягом усього року, виключення складають змушені перерви, викликані сезонними захворюваннями ОРВИ. Заняття з методистом ЛФК проводяться через день, в інші дні тижня дитина займається з родителями. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в будь-яку годину дня. Досить ефективні заняття після денного сну, на тлі відносного зниження м'язового тонусу, гарного настрою.
На заняттях лікувальною гімнастикою використовується весь арсенал предметів, особливо розповсюдженого останнім часом великого устаткування: м'ячі, фізиороли, сліди, доріжки різної твердості і т.д. Масаж проводить медсестра щодня або через день курсами по 15—20 процедур з перервами в 1 місяць. Заняття фізичною культурою і плавання використовуються по 2 рази в тиждень, круглогодично. У воді дитина виконує спеціальні вправи.
Вихователь здійснює контроль за правильною поставою в режимі дня, тренує дрібну моторику дитини, використовуючи метод Монтессори.
Гри. Найбільш підходящими є Спартианские гри, у яких дитина розкриває свої рухові, інтелектуальні і художні можливості разом зі здоровими однолітками. У більш старшому, шкільному віці дітям рекомендують заняття доступними видами спорту з урахуванням ступеня дефекту.

ПИТАННЯ 6. ФІЗИЧНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ І РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.

Розрізняють початкові прояви, минущі форми, гострі стійкі і хронічні прогресуючі НМК./ порушень мозкового кровообігу/
Потребують реабілітації хворі всіх нозологій, тому існує система поетапної реабілітації хворих судинними захворюваннями головного або спинного мозку. Відомо, що гострому НМК найчастіше передбачають атеросклероз і гіпертонічна хвороба./ питання 17/

6.1. Ступені і форми ГБ, клінічний плин  В останньому варіанті класифікації артеріальної гіпертензії, рекомендованої експертами ВІЗ (1962, 1978, 1993, 1996), передбачається виділення трьох стадій артеріальної гіпертензії (АГ), яким передує прикордонна гіпертензія (лабільна або транзиторная гіпертензія) трьох ступенів ваги. I. Класифікація за рівнем АТ:
— нормальне АТ— нижче 140/90 мм рт. ст.;
— прикордонна АГ —АТ знаходиться в межах 140/90 — 159/94 мм рт. ст.;
— артеріальна гіпертензія —АТ дорівнює 160/95 мм рт.
ст. і вище. II. Класифікація по этиологии: первинна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба); вторинна (симптоматична) гіпертензія. По характеру прогресування симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби (ГБ) виділяють: доброякісну ГБ (повільно прогресуюча, або не прогресуюча) і злоякісну ГБ (швидко прогресуюча). Виділяють також ГБ кризового і не кризового плину. Існує, крім того, розподіл гіпертонічної хвороби на три основні ступені: легку (м'яку), помірної і важку — з урахуванням виразності і ступеня стійкості підвищення АТ. Для кожного з цих трьох ступенів характерні свої межі підвищення диастолического  АТ: 90/100, 100/115, 115 мм рт. ст. відповідно.
Центральним симптомом — синдромом артеріальної гіпертонії — є підвищення АТ, вимірювані слуховым методом, по Короткову, від 140/90 мм рт. ст. і вище. Основні жадобы: головні болі, запаморочення, порушення зору, болю в області серця, серцебиття. Скарги в хворих із синдромом артеріальної гіпертонії можуть отсутствовать, і тоді його визначають по стані судинних областей: головного мозку, серця, сітківки очей, бруньок. Для захворювання характерно хвилеподібний плин, коли періоди погіршення змінюються періодами відносного благополуччя. Однак прояву хвороби поступово наростають, з'являються і розвиваються органічні зміни. Гіпертонічна хвороба  може привести до ряду ускладнень: серцевої недостатності, ішемічної хвороби серця, інсультові, поразці бруньок. Плин ГБ у багатьох хворих (від 20 до 30%) ускладнюється гіпертонічними кризами. Вони характеризуються різким підйомом величин АТ і можуть виникати на всіх стадіях захворювання, при цьому в хворих крім різкого підйому АТ може відзначатися нудота, блювота, погіршуватися зір. Під час Гіпертонічного кризу можливе загострення ИБС (аж до інфаркту міокарда), а порушення мозкового кровообігу —  до інсульту.

6.2. Механізми лікувальної дії фізичних вправ
Фізичні вправи займають одне з найважливіших місць серед не медикаментозних методів лікування і реабілітації ГБ. При регулярних заняттях фізичними вправами відбувається зниження АТ, зменшення ЧСС, збільшуються сила і продуктивність серцевого м'яза, ефективніше функціонують депрессорные системи. Під впливом циклу тренувальних навантажень настає узгодження величин серцевого викиду і судинного опору кровотоку, яки лежить в основі нормалізації АТ при ГБ.
Завдяки фізичним вправам додатково розкривається величезна кількість резервних капілярів і АТ може трохи знизиться, тому що зменшується периферичний опір і серцю досить виконати меншу роботу. Відомо,  розвиток внесердечных факторів кровообігу, що настає при дозованому фізичному навантаженні, також сприяє поліпшенню периферичного кровообігу.
Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосувальних механізмів і підвищують адаптаційні можливості організму і толерантність хворого до фізичних навантажень. Досить важливо і те, що виконання фізичних вправ супроводжується, як правило, виникненням визначених емоцій, та також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів у корі великих півкуль. Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з наступним розслабленням) може бути використано і для зниження підвищеного судинного тонусу. Застосування фізичних вправ впливає на самопочуття хворого ГБ: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність.

6.3. Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГБ  Реабілітація хворих ГБ повинна бути строго індивідуальної і плануватися у відповідності з наступними принципами:
1. Лікування осіб із прикордонною артеріальною гіпертензією і хворих ГБ I стадії проводиться, як правило, не медикаментозними методами (безсольова дієта, лікувальна фізкультура, аутогенная тренування й ін.). Лише при відсутності ефекту призначають лікарські засоби. 2. У хворих I і II стадії ведуча роль у лікуванні належить систематичної медикаментозної терапії, що повинна носити комплексний характер. Разом з тим необхідно систематично виконувати і профілактичні заходи, серед яких істотне місце займають засобу фізичної культури. 3. Фізичне навантаження хворих повинне відповідати станові хворого, стадії процесу і формі захворювання. 4. У процесі фізичної реабілітації необхідне спрямоване тренування хворих для стимуляції відбудовних процесів в організмі.
5. Поступова адаптація організму хворого до зростаючого фізичного навантаження.
6. Рухова активність хворих повинна здійснюватися при ретельному і систематичному лікарському контролі. 7. Кінцевою метою фізичної реабілітації хворих ГБ повинне стати підвищення фізичної працездатності хворих.
Показання і протипоказання. Хворим гіпертонічною хворобою I і II стадій заняття ЛФК і сеанси масажу призначаються при відсутності наступних протипоказань: значного підвищення АТ(понад 220/130 мм рт. ст.) і його стабілізації на більш низьких цифрах; стану після гіпертонічного кризу, значного зниження АТ(на 20—30% від вихідного рівня), що супроводжується різким погіршенням самопочуття хворого;  гострого інфаркту міокарда, який розвивається;  предынсультного стану хворого; порушень серцевого ритму (миготлива тахікардія), экстрасистолии (більш ніж 4 екстрасистоли на 40 скорочень серця), пароксизмальной тахікардії; розвитку приступу стенокардії, різкої слабкості і вираженої задишки; тромбозів і тромбоэмболии.
Особливості фізичної реабілітації хворих Гипертонией на різних її етапах і в залежності від стадій хвороби.
   Хворим з першою стадією хвороби, у залежності від їхніх функціональних можливостей і попереднього рухового досвіду, рекомендуються заняття лікувальною гімнастикою, художньою гімнастикою (для жінок), туризмом, волейболом, тенісом, містечками, ходьбою, бігцем, плаванням і прогулянками на лижах. ЛФК у цій стадії має профілактичну і лікувальну спрямованість. Лікувальна гімнастика проводите»» груповим способом у вихідних положеннях: лежачи, сидячи і коштуючи.
Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25—30 хв. Хворі з I стадією проходять лікування амбулаторно, а також у профілакторіях і санаторіях. Звичайно в осіб із прикордонної Аги в хворих ГБ I стадії використовують навантаження, при яких ЧСС не повинна перевищувати 130—140 уд/хв, а АТ— 180/100 мм рт. ст.
В останні роки виріс інтерес до вправ у хворих ГБ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлено їхнім позитивним впливом на вегетативні центри з наступної депрессорной реакцією. Так, спустя година після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. (Biennann J., Neumann У., 1984). Вправи в ізометричному режимі виконують у положенні сидячи або коштуючи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1—2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково сполучають з довільним розслабленням м'язів і дихальних вправ. Звичайно використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного преса.
Через кілька місяців занять хворі з прикордонною гіпертензією і I стадією захворювання при стійкому нормальному АТ можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.
При гіпертонічній хворобі II стадії А и Б характер реабілітаційного впливу й умови, у яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, виразності наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більша увага приділяється масажеві і самомасажеві, особливо коміркової зони. Необхідні і досить ефективні дозована ходьба, плавання, помірна велоэргометрическая навантаження, теренкур, ігри, аутогенная тренування. При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічних кризів заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару.
Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хвороби ПА і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується по трьох рухових режимах: постільний: а) строгий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводять. Під час розширеного постільного режиму вирішуються наступні задачі: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування интра- і экстракардиальных факторів кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо піднятим узголів'ям і сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженої і поступово зростаючою амплітудою рухів у дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи них з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4—6 разів, тривалість занять — від 15 до 20 хв. У заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмальне подих. Лікувальна гімнастика сполучиться з масажем стіп, гомілки і коміркової зони.
На етапі палатного (напівпостільного) режиму вирішуються наступні задачі: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до Зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному подихові і психічний саморегуляції.
Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і коштуючи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям у повільному і середньому темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується застосування вправ статичного і динамічного характеру в сполученні з подихом (2:1). Загальна тривалість занять — до 25 хв. Вправи повторюються 4—6 разів. Призначається масаж коміркової зони, при якому проводиться глибоке поглаживание, розтирання, разминание трапецієподібних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надплечьях. Тривалість сеансу — 10—12 хв. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.
У період вільного режиму вирішуються задачі поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосованості серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарда; поліпшення обмінних процесів в организме.
Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходам (у межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальних вправ. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і коштуючи, зі зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. У процесі заняття і наприкінці його використовуються елементи аутогенной тренування. Співвідношення дихальних вправ до загальнорозвиваючої.1:3. Загальна тривалість занять складає 20—35 хв.
Застосовується ФТЛ (хлоридно-натрієві, вуглекислі, сульфідні, йодобромные і радонові ванни). Добре використовувати лікувальне плавання.
Заняття на велоэргометре у вступному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Ут) і низкою швидкістю педалирования (20 про/хв) протягом 5 хв для поступової врабатываемости організму.
В основному розділі використовують интервальный метод занять, коли інтенсивне педалирование протягом 5 хв зі швидкістю 40 про/хв на «індивідуальній» потужності навантаження чергується з 3-хвилинними періодами повільного педалирования без навантаження зі швидкістю 20 про/хв. Число періодів інтенсивного педалирования в основному розділі занять дорівнює 4. Пульс наприкінці кожної 5-й хвилини інтенсивного педалирования повинний бути 100 уд/хв. Заключний розділ занять на велоэргометре проводиться з потужністю навантаження 15 Ут при педалировании 20 про/хв протягом 5 хв для зниження величини навантаження на організм і відновлення показників серцево-судинної системи до вихідної величини. Заняття на велоэргометре повинні проходити в присутності лікаря (особливо спочатку).
На етапі вільного режиму крім масажу голови і коміркової зони може призначатися сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральных зон: шії хворого сидячи з опорою голови на руки або подушку.
Фізична реабілітація хворих на поліклінічному етапі є важливою її ланкою, тому що в амбулаторних умовах проходять лікування і відновлення хворі з прикордонною артеріальною гіпертензією, ГБ I стадії. Хворі інших стадій ГБ по завершенні відбудовного лікування в стаціонарі і санаторії також попадають у поліклініки за місцем проживання, де проходять підтримуючу фазу реабілітації. Поліклінічний етап фізичної реабілітації хворих ГБ містить у собі три режими рухової активності: руховий режим, що щадить, (5—7 днів); щадяще тренирующий режим (2 тижня); руховий режим, що тренує, (4 тижня).
 Руховий режим, що щадить. Задачі: нормалізація артеріального тиску; підвищення функціональних можливостей кардиореспираторной системи; активізація обмінних процесів в організмі; зміцнення серцевого м'яза. Засобу фізичної реабілітації: ЛФК, заняття на тренажерах, сидячи: призначаються вправи для великих і середніх м'язових груп, темп повільний і середній. Співвідношення до дихальних — 3:1, число повторень 4—6 разів. У заняття також включаються вправи на розслаблення, рівновагу, координацію рухів. Тривалість заняття — 20—25 хв. Ранкова гігієнічна гімнастика повинна проводитися весь період занять, включаючи 10—12 вправ, що повинні періодично мінятися.
При наявності тренажерів заняття на них найбільше підходять для хворих із ГБ: велотренажер, що біжить доріжка (темп повільний); крокуючий тренажер. При цьому АТ не повинне перевищувати 180/110 мм рт. ст., а ЧСС — 110—120 уд/мнн. Широко використується дозована ходьба, починаючи з 2—3-го дні — відстань 1—2 км при темпі 80—90 кроків/хв.
Лікувальний масаж: масаж паравертебральных сегментів голови, шиї і коміркової зони, тривалість— 10—15 хв, курс лікування— 20 процедур. Корисні загальні повітряні ванни при температурі 18—19 "З від 15 до 25 хв, купання у відкритих водоймах при температурі води не нижче 18—19 °С, тривалістю до 20 хв. З фізіотерапевтичних процедур: электросон, сірководневі, йодо-бромні і радонові ванни. Ультрафіолетове опромінення.
 Режим- щадячії, що тренує. Задачі: подальша нормалізація АТ; активізація обмінних процесів; зміцнення і тренування серцевого м'яза; підвищення адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень; підготовка до побутових і професійних фізичних навантажень. Заняття ЛГ більш інтенсивне, більш тривале — до 30—40 хв, в основному коштуючи, для відпочинку — сидячи. При виконанні фізичних вправ беруть участь усі м'язові групи. Амплітуда рухів максимально можлива. У заняття включаються нахили і повороти тулуба, голови, вправи на координацію рухів, що загально розвивають дихальні вправи. Додатково уводяться вправи з обтяженнями (гантелі — від 0,5 до 1 кг, медицінболи — до 2 кг).
Уводиться дозований біг  трусцой починаючи з 30 до 60-метровых відрізків, що чергується з ходьбою. Час повітряних процедур продовжується до 1,5 ч, а купань — до 40 мін.
Також проводяться заняття на тренажерах, сеанси масажу, фізиопроцедури.
 Руховий режим, що тренує. Задачі: тренування сердцевосудинної і дихальної систем; підвищення фізичної працездатності і витривалості хворого; поширення функціональних можливостей кардиореспираторной системи, адаптація організму до побутових і трудових навантажень; досягнення максимальної індивідуальної фізичної активністи. На заняттях ЛГ застосовуються різні вихідні положення, амплітуда рухів максимальна, темп середній кількість повторень вправ 8—10 разів, , тривалість занять — 40—60 хв. Для обтяжування застосовуються гантелі — від 1,5 до 3 кг, медицінболи -і до 3 кг. Широко використовуються вправи на координації рухів, рівновага, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі елемента спортивних ігор: кидки, передачі м'яча, гра через сітку, н необхідно пам'ятати про емоційний характер ігор і вплив на організм,  про строгий контроль і дозування. Дистанція ходьби збільшується послідовно в пределах від 4 до 8 км, темп складає 4 км/година. Дозований бег  на відстань 1—2 км зі швидкістю 5 км/ч. Тривалість повітряних процедур — 2 год., купання і плавання. Рекомендуються прогулянки на велосипеді, у зимку на лижах.               
   Санаторно-курортне лікування відрізняється більш приятними умовами для ефективного застосування самих різнообразних лікувальних впливів (фізіотерапія, ЛФК, теренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія та ін.). Комплексні впливи курортних факторів обумовлюють стійкі позитивні зрушення в стані -серцево-судинної системи, будучи основою для наступної реабілітації хворих. Для підвищення ефективності санаторно-курортного лікування необхідні: 1. Ретельний добір хворих гіпертонічною хворобою, що підлягають лікуванню на курортах, з урахуванням показань і протипоказань до бальнео- і фізіотерапії та інших видів лікування. 2. Вибір оптимального патогенетичного комплексу лікувальних процедур в умовах курорту (бальнео- і фізіотерапія, теренкур, талассотерапия та ін.) з урахуванням індивідуальних особливостей хвороби. 3. Систематичний контроль за станом хворого в процесі лікування.
   Хворі гіпертонічною хворобою II стадії доброякісного плину без частих гіпертонічних кризів і при недостатності кровообігу не вище I стадії можуть лікуватися в тих же санаторіях, як і хворі ГБ I стадії. Хворим ГБ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказане. Найкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності відзначаються звичайно в хворих гіпертонічною хворобою, яки лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих у зонах, що мало відрізняються по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальним часом року для напрямку хворих ГБ на санаторно-курортне лікування є весна, літо та осінь.
Якщо в хворого диагностирована ГБ I, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і тільки при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі I, II стадії може сполучитись з ЛФК, масажем, электросном. Широко ви користується фізіотерапія, водолікування та ін. Під впливом фізичних факторів зменшується нервово-психічна напруга, поліпшується функціональний стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артериол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів у тканинах. Важливу роль у комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури. Серед інших форм кліматотерапії заслуговують на увагу аэро- і геліотерапія, що роблять специфічний вплив на організм. В атмосферному повітрі курортів утримується значна кількість фитонцидов і інших летучих речовин рослинного походження, легень аэроионов, що підвищують властивості кисню, що окислюють. У зв'язку з цим сон поза приміщенням знімає порушення нервової системи, нормалізує функцію парасимпатического і симпатичного її відділів. Геліотерапія приводить до вираженої зміни фізико-хімічних процесів у тканинах, прискорює кровообіг у капілярах, впливає на утворення вітамінів.
Важливу роль у нормалізації порушених функцій у хворих ГБ грає электросон, викликаючи охоронну захисну реакцію, обумовлюючи стан, аналогічний природному сну. Він сприяє пом'якшенню проявів функціональної патології (зменшує безсоння), знижує артеріальний тиск, поліпшує коркову нейродинамику й обмінні процеси.
Практично на всіх курортах хворим ГБ призначають визначений комплекс фізичних вправ. Особливо ефективна ЛФК, проведена на відкритому повітрі. Вплив кліматичних факторів, мальовничий пейзаж місцевості, органічно зливаючи з безпосередньою дією гімнастичних вправ, дозволяє досягти позитивного результату. У хворих ГБ у процесі занять збільшується сила і рухливість нервових процесів, поліпшується загальний тонус організму, зменшується збудливість, усуваються невротичні прояви. В умовах курорту ЛФК спрямована також на прилучення хворих ГБ до рухливого способу життя, навчання їх різним гімнастичним вправам,  вони можуть виконуватись у домашніх умовах. Виразний позитивний ефект спостерігається при тривалому і систематичному застосуванні ЛФК, особливо в амбулаторних умовах. Санаторно-курортне лікування дозволяє значно поліпшити загальний стан хворих ГБ, понизити артеріальний тиск і створити благо  для наступної терапії в умовах поліклініки.
Харчування на початкових стадіях атеросклерозу: призначають  дієту з застосуванням не насичених жирних кислот, сиру, дріжджів, оселедця.(липотропна терапія),
Повноцінні білки і вітаміни, мікроелементи( цинк, ванадій, кобальт, марганець) запобігають жировій інфільтрації органів, так само як і томати, баклажани, кабачки, дині, кавуни і ягоди. Застосовують продукти багаті йодом, магнієм
( картопля, вівсяна крупа, бобові, капуста, орехи і сушені фрукти). Протисклеротичне дією володіє морська капуста, яка містить йод, вітаміни ВЗ,В1,В2, РР, фолієва та пантотенова  кислота, мікроелементи. Антиоксидант токоферол  насичує організм при щоденному вживанні 15 гр. рослинної олії. Корисно для організму вживання риб'ячого жиру і молок риби.
Виключають з дієти багаті холестерином  внутрішні органи тварин і тварини жири, ікру, шоколад, какао. До застосування рекомендуються препарати  ОМЕГА-3 і ОМЕГА-6, а також продукти, яки містять ацетилсаліцилову кислоту: квашену капусту, розсоли квашених виробів, кефір, виноградний сік, червоне вино, малину. 
При погрозі схильності до патології судин харчування налагоджують ,починаючи з дитячого віку. Рекомендують вітамінізований хліб, молочні продукти з низьким змістом жиру( не більш 2% у молоці). Вуглеводні продукти, цукор, жирне м'ясо і вершкову олію обмежують.
Харчування при гіпертонічній хворобі: застосовують обмеження повареної солі; зниження енергетичної цінності їжі; обмеження їжі, але не білка( норма білка 1,2-1,5 г/кг маси тіла в добу; додатково вводять вітаміни В1, РР, В2, В6,Р,В12, іони Са, магнію, йоду.
Необхідно виключати:дратівні бруньки, копченості, гострі та солоні приправи, спеції і закуски, консерви;збудливі НС і діяльність серця ( м'ясні і рибні бульйони, підливи, алкоголь, шоколад, міцний чай, кава); насичені жири ( вершки, сметану, олію).
Доцільні розвантажувальні дні: 1-2 рази в тиждень (яблучні, курагові, сирні, кавунові, картопляні,салатні).
У сполученні з патологією серця виключають томатний і виноградний соки, нерідко їжу рекомендують у протертому виді,Білки з нежирних сортів м'яса і риби, дрібне харчування.
При ревматизмі : обмежують рідина до 1 літра в добу, солі (до 2-5 г), вуглеводи (до 300 г),   збільшують у раціоні білки до 2 г/кг маси тіла, фрукти й овочі , багаті вітамінами ВЗ, РР, Р, В1; продукти, насичені кальцієм (молоко, сири, горіхи, кольорова капуста).
У сполученні з діабетом лікують, з огляду на розрахункові дози добового споживання цукру Показані клітковина, пектини,слизові супи та овочі. Зміст Сахара в крові при цьому не повинно перевищувати 1,6 г/л (по методу Хагедорна-Йенсена). Особливу увагу приділяють вітамінотерапії ( дози вище , ніж звичайно!) Рекомендують замінники цукру- ксиліт,фруктозу, виключають фактор гіподинамії.
Фізичні методи лікування: для усунення гіпоксії застосовують оксигенотерапію (ОБТ) при початкових проявах судинної патології сеанси щодня 10-12 процедур по 1-2 години при тиску 117-196 кПА, добре сполучити з электроакупунктурой- до і після сеансу ОБТ;  перспективне використання энтеросорбентів, видалення холестерину з крові шляхом гемосорбції. ФТЛ при атеросклерозі: гальванічний комір з йодом, но-шпой, папаверином, новокаїном, із солями магнію, з эуфіліном; електрофорез із Са на сінокаротидну зону, хвойні , сірководневі ванни;ДДТ області шийних сімпатичніх вузлів, синусоїдальний модульований струм, „Ампліпульс”, фонофорез (ультразвук) з гідрокортизоном рефлекторно, мікрохвильове опромінення коміркової зони, перемінне магнітне поле, електросон,  кисневі, радонове, вуглекислі ванни,  масаж  поглаживанием,  кружного і поперекового розтирання коміркової зони і голови, пневмо пресинг масаж за допомогою  пневмо манжет або вакуумний  масаж.
ФТЛ при гіпертонічній хворобі: електрофорез солей магнію, новокаїну, масаж коміркової зони, загальний електрофорез солей брому і чи кофеїну; дециметрові хвилі(ДМВ), низькочастотні звукові і світові хвилі , синусоїдальні модульовані струми на коміркову зону, гальванічний воротник по Щербаку, ультразвук на область проекції бруньок, ДМВ на коміркову зону.

Питання 9. Фізичні   методи лікування  і реабілітація  при інфекційних захворюваннях нервової системи.

Група інфекційних захворювань нервової системи містить у собі процеси з поразкою ЦНС: 1 - менінгіти, енцефаліти й арахноидиты; а також запальні захворювання з розвитком процесу запалення в ПНС: 2- неврити, ганглиониты, поліневрити;
Розповсюджені  поразки зі сполученням  змін  у ЦНС і ПНС:
3 –энцефало-міело-полірадікулоневріт.
      1.Менінгіти – гостре запалення менингеальной оболонки мозку.
Розрізняють менінгіти: А первинні/ менингококковые, вірусні, паразитарні/
 Б вторинні, яки виникли на тлі інших захворювань /отогенный,туберкульозний, сифілітичний та ін/.
Основне прояву менінгіту: різка підвищена чутливість до всіх роздратувань, інтенсивний головний біль, супроводжуваний блювотою, ригідність потиличних м'язів, позитивний симптом Кернига та інші менингеальные симптоми.
Арахноидит – запалення м'якої мозкової оболонки, також як і менінгіт, грубої осередкової неврологічної симптоматики (парези, паралічі , розлади координації і чуттєвих порушень) не дає, тому що речовина головного мозку при цих  захворюваннях не уражена.
Енцефаліти – навпаки, протікають безпосередньо в нервовій тканині головного мозку і дають часом множину або глубоко виражену симптоматику поразки рухових і сенсорних  функцій. Найчастіше ними хворіють діти. Розрізняють також первинні і вторинні  енцефаліти.
Лікування в гострий період всіх інфекцій нервової системи проводиться в стаціонарах неврологічного або інфекційного відділень  спеціалізованих інфекційних лікарень, тому що в кожнім конкретному випадку з'ясовують збудника і прогноз захворювання. Враховуються всі необхідні епідемічні заходи, які необхідно проводити. Проводиться патогенетическая терапія: зняття аллергизации і набряку в нервовій тканині, призначається противоинфекционное лікування. Пацієнт нерідко перші тижні лікується в реанімаційному відділенні, його обгороджують від зайвих подразників (світло, шум, хвилювання).
На ранньому етапі з реабілітаційних заходів застосовні дихальна гімнастика, профілактика розвитку контрактур, після стабілізації діяльності серцево-судинної системи, зниження активності запального процесу призначають ЛФК і масаж.
У відбудовний період  показані загальні водні ванни, душ, фізиопроцедури (УВЧ, загальне УФО, електрофорез з йодом, кальцієм або  новокаїном, кварц у порожнину носа і зева та ін.)
 Одночасно проводять реабілітаційні  фізичні впливи,  розвиваючи утрачені функції і стимулюючи компенсаторні процеси. Усе це проводиться планомірно і постійно в індивідуальному порядку з обліком переважної неврологічної симптоматики( вплив здійснюють диференційовано в залежності від переважних рухових, координаторного або сенсорного випадання).

12.Фізична реабілітація та лікування при міастенії, міотонії, міопатії.

Міастенія - це бульбарний параліч, проявляється синдром 3-х „діс”: дисфагія, дизартрія, дисфонія.  В него входять порушення   функцій ковтання, мови, голосоутворення, дихання, слабкість м’язів шиї, птоз, гіпомімія, звисаюча голова, атрофії м’язів плечового поясу та спини. Артеріальна гіпотонія, звуження полей зору, порушення секреторних функцій (зниження), гіпофункція гіпофізу та всіх ендокринних залоз, гіпертрофія вилочкової залози, порушення обміну речовин, дефіцитні стани Cl, Ca, K, Na, Mg, гіперглікемії (діабет), гіпоглікемії – інсулома з гіперпродукцією інсуліну. При всіх захворюваннях фізичні навантаження протипоказані, призначають дихальну гімнастику, електростимуляцію, інформаційну та енергетичну терапію.
Необхідний комплексний натуропатичнії підхід, участь лікарів остеопатов, спеціалістів із працетерапії, лікарів, які використовують інформаційно-хвильову терапію, дієтологів-невропатів, корекція та вправляння хребців, мануальна хиропрактика, прикладна кінезіологія, метод згинання-розтягнення з високою швидкістю та короткою амплітудою рухів.
З лікарськими рослинами слід бути обережними, деякі з них знижують вміст калію та інших мінералів у крові до небезпечного низького рівня (лакричник, чортополох).
При наявності пухлин вилочкової залози – хірургічне видалення тимусу позбавляє від болісних симптомів у не запущених випадках. (  дивись пит.№ 14)

14. Нервово-м’язові хвороби (спадкові хвороби нервової системи)

До спадкових хвороб нервово-м'язового апарату відносять:
1) захворювання периферичного мотонейрона;               
2) захворювання передніх рухових корінців спинного мозку;
3) захворювання периферичних нервів;
4) порушення нервово-м'язової провідності;
5) захворювання м'язів;               
6) захворювань, пов'язані з порушенням регуляції тонусу м'язів.
Усі ці хвороби призводять до порушень передачі імпульсів по нервових волокнах або через синапси нервової системи. Їх називають аміотрофії, і вони виявляються поступово наростаючою слабкістю та атрофії м'язів, випаданням сухожильних рефлексів різних рівнів поразки. До цих захворювань відносять міотонію, міоплегію, міастенію і міопатію.
Лікувальна фізкультура при міопатії      
Міопатія — група спадкоємних захворювань м'язів, основними клінічними проявами яких є м'язова слабкість, атрофія, зниження м'язової сили,зниження або відсутність сухожильних рефлексов, зміна біоелектричної активності м'язів.
Патологія зустрічається у всіх країнах світу. Частота різних форм складає 2-6 випадків на 100 тис. населення. У залежності від часу прояву перших симптомів і характеру течії міопатію підрозділяють на уроджену не прогресуючу і прогресуючу м'язову дистрофію (рання дитяча, дитяча, юнацька і пізня форми). Прогресуюча м'язова дистрофія також розділяється на форми в залежності від переважної локалізації  процесу (наприклад: плече лопатнолицьова м'язова дистрофія, тазово плечова м'язова дистрофія).
Ведучими симптомами захворювань цієї групи є підвищена стомлюваність і слабкість м'язів, симетричні м'язові атрофії, зниження або відсутність сухожильних рефлексів. При окремих формах захворювань відзначається псевдо гіпертрофія, коли обсяг уражених м'язів збільшений, хоча сила їх знижена також, як при атрофії . При локалізації м'язово дистрофічного процесу в області лица міміка хворих стає бідною. Гіпомімія приводить до характерного вираження особи — «мімічна особа». Наслідком атрофії кругового м'яза рота є «поперечна посмішка». Губи стовщені і трохи вивернуті кнаружи — «губи тапіра». На чолі відсутні зморшки — симптом «полірованого чола». Поразка поперечно-смугастих м'язів очей приводить до частковій або повної офтальмоплегії, птозов, экзофтальму. Поразка м'язів м'якого неба, ковтки і гортані виявляється порушенням ковтання і фонації. Симптоми поразки м'язів плечового пояса — обмеження обсягу активних рухів у проксимальних відділах рук, відставання лопаток від тулуба — симптом «криловідних лопаток» , відсутність опору м'язів плечового пояса при підніманні хворого за пахви — симптом «вільних надплечий» . Плечі хворого піднімаються нагору, а голова як би провалюється між ними. Атрофія м'язів спини і тазового пояса виявляється порушенням постави і ходи: виражений гіперлордоз хребта, голова трохи закинута назад, тулуб при ходьбі ритмічно розгойдується («качина хода»). Утруднено піднімання по сходам, перехід із сидячого положення: щоб прийняти вертикальне положення, хворий змушений удаватися до допомоги рук, спираючись на сусідні предмети або власні стегна — «уставання драбинкою» — симптом «сходи» (мал. 47).
При атрофії косих м'язів живота спостерігається симптом «осиної талії». Порушення ходи по типі «степпаж» або півнячої ходи характерно для локалізації процесу в м'язах гомілки і стопи. Поразка м'язів приводить до обмеження рухливості суглобів аж до утворення контрактур. Приєднується, як правило, у пізній стадії хвороби легенево-серцева недостатність як наслідок дистрофічного процесу в міокарді і дихальній мускулатурі. Лікування і реабілітація дітей комплексні,  сполучають тонусу м'язів, охоплених рефлекторними контрактурами, використовуються прийоми площинного поглаживания, розтирання кінцями пальців, штрихование, пиляння. Суглоби масажують прийомами поглаживания і розтирання. Після загоєння рані і видалення операційних швів масажується кукса для підготовки її опорної функції до протезування. Диференціювання застосовуючи прийоми глибокого разминания і вібрації, зміцнюють збережені після ампутації в області стегна — м'язи, що приводять, і разгибатели стегна; при ампутації в області гомілки — ікроножні м'язи; при ампутації в області плеча — дельтоподібний м'яз та ін. Кукса масажується прийомами площинного циркулярного поглаживания, розтирання, щипцеобразного розминання. Для розвитку опороспосібности кукси в області дистального конуса використується вібрація — поколачування, рублення, стьобання.
При стійких миогенных контрактурах застосовуються сильні короткочасні багаторазово повторювані ручні або механічні вібрації. Тривалість процедури — 10—20 хв, щодня або через день (курс — 20—25 процедур). При зміцнілому післяопераційному рубці показаний підводний душ — масаж і механомасаж. При постійному користуванні протезом хворим у період санаторного лікування призначається масаж у сполученні з бальнео фізиотерапевтичнимі процедурами і купанням: застосовують сегментарно-рефлекторний вплив  , масаж усіх сегментів кінцівки і кукси прийомами поглаживань, розтирань, разминань, вібрації.
Фізіотерапія при ампутації кінцівок. Фантомні болі — післяопераційне ускладнення, яки виявляються відчуттям болів в ампутаційний кінцівці, можуть сполучитися з хворобливістю самої кукси. Застосовується УФО області кукси по 5—8 биодоз (всего 8—10 опромінень); діадинамічні струми в області кукси (10—12 процедур); дарсонвалізація; электрофорез новокаїну і йоду, аплікації парафіну, озокериту, бруду на область кукси; загальні ванни: перлові, радонові, хвойні, сірководневі.
Після ампутації, як і при інших видах хірургічних втручань, можливе утворення інфільтрату в області післяопераційного шва. При лікуванні інфільтрату в гострій стадії застосовують холод з метою обмеження його розвитку та УФО. Застосовують УВЧ по 10—12 хв щодня, СВЧ, ультразвук, индуктотерапію, озокеритові і парафінові аплікації на область інфільтрату, УФО. Через 2—3 дні після стихання гострого запалення переходять на теплові процедури.      

Питання 15. Фізична реабілітація і лікування при наслідках  поліомієліту.

Захворювання викликається вірусом, що уражає сіру речовину спинного мозку, і одержало назву від локалізації запального процесу в передніх рогах спинного мозку. Однак при поліомієліті страждають також ядра стовбура, кора великих півкуль, підкіркові утворення, мозочок, мягкі мозкові оболонки (Л. О. Бадалян. 1984). Клінічно поліомієліт виявляється млявими паралічами. Характерна надзвичайна мозаїчність і асиметрія поразки. При двосторонньому паралічі або парезі зміни звичайно більш виражені з однієї сторони. Розрізняють продромальный, пре паралітичний, паралітичний і відбудовний періоди. Завдяки тотальній імунізації дітей спалаху захворювання зараз відсутні, а одиничні випадки протікають стерто, атипично.
   При поліомієліті в дитини маються рухові розлади, найбільш виражені в проксимальних відділах кінцівок. Активні рухи відбуваються з працею, амплітуда їх звичайно обмежена через м'язову слабкість. Усяка вправа, зв'язана з подоланням ваги паретичной кінцівкою, утруднено. Відзначаються дряблость, гіпотрофія і гіпотонія м'язів, зниження або відсутність сухожильних рефлексів, спостерігається різке порушення опорної функції ніг. Хворі не можуть стояти, ходити або роблять це з працею. Нерідко в суглобах утворяться контрактури, що найчастіше сгибательно-привідні — у тазостегнових суглобах, сгибательні — у колінних і гомілковостопних суглобах,  привідні — у плечовому суглобі (А.Ф. Каптелин, 1986).
Дисбаланс у роботі м'язів викликає утворення контрактур, а останні в зв'язку з тривалим пере розтягуванням м'язів погіршують їхній функціональний стан.
 Комплекс вправ фізичної реабілітації при поліоміеліті      
1. Руки в сторони (уперед) — розгинання тулуба (4—6 разів). Вихідне положення — коштуючи (тримаючи за стілець або спинку ліжка)
2. Присідання (4—6 разів).
3. Підйом на носок і перекат на п'яту (6—8 разів).
4. Відведення кукси назад (6—8 разів).
5. Фіксація рівноваги коштуючи на нозі з різним положенням рук.
Період оволодіння протезом. На заключному етапі відбудовного лікування після ампутації кінцівки хворого навчають користуватися протезом. До навчання хворого ходьбі потрібно перевірити правильність пригону протеза до кукси і правильність посадки. Техніка ходьби і методика навчання їй визначається конструкцією протеза, особливостями ампутації і станом хворого. При проведенні занять із хворими після ампутації нижніх кінцівок із приводу облитерирующего эндартериита, діабету, атеросклерозу, а також у літньому віці необхідно особливо обережно і послідовно збільшувати навантаження, контролюючі реакцію з боку серцево-судинної системи. Навчання ходьбі на протезах складається з трьох етапів. На першому етапі навчають стоянню з рівномірною опорою на обох кінцівок, переносі маси тіла у фронтальній площині. На другому — здійснюють перенос маси тіла в сагітальний площини, проводять тренування опорної і переносної фаз кроку протезування  збереженою кінцівкою. На третьому етапі виробляють рівномірні крокові рухи. Надалі хворій освоює ходьбу по похилій площині, повороти, ходьбу по сходам і пересіченій місцевості. У заняття з хворими молодого і середнього віку включають елементи волейболу, баскетболу, бадмінтону, настільного тенісу та ін.
   При постачанні протезами верхньої кінцівки лікувальна гімнастика спрямована на вироблення навичок користування протезами. Навчання залежить від типу протеза. Для тонкої роботи (наприклад, листа) застосовують протез з пасивним захопленням, для більш грубої фізичної роботи використовують протез з активним пальцевим захопленням за рахунок тяги м'язів плечового пояса. Останнім часом ширше використовуються біоелектричні протези з активним пальцевим захопленням, засновані на використанні струмів, що виникають у моменти напруги м'язів.
Після ампутації пальців, руки або передпліччя в нижній або середній третині застосовуються реконструктивні операції. При ампутації пальців роблять операцію по фалангізації п'ясткових кісток, у результаті чаго можлива часткова компенсація функції пальців. При ампутації кисті і передпліччя розщеплюють передпліччя по Крукенбергу з утворенням двох «пальців»: променевого і ліктьового. У результаті цих операцій створюють активний хватальний орган, що на відміну від протеза має дотикальну чутливість, завдяки чому значно розширюється побутова і професійна працездатність хворого.
ЛФК при реконструктивних операціях на куксах верхніх кінцівок застосовується в перед і післяопераційним періодах і сприяє якнайшвидшому формуванню та удосконалюванню рухових компенсацій. До операційна підготовка кукси передпліччя складається з масажу м'язів кукси, відтягування шкіри (через недолік її при місцевій пластиці в момент утворення пальців), відновленні за допомогою пасивних і активних рухів пронации і супінації передпліччя. Після операції метою лікувальної гімнастики є вироблення захоплення за рахунок зведення і розведення новостворених пальців кукси передпліччя. Це рух у нормальних умовах відсутній. Надалі хворого навчають листові, причому спочатку спеціально пристосованою ручкою (більш товстої, з поглибленням для ліктьового і променевого пальця). Після розщеплення передпліччя в косметичних цілях хворих постачають протезом руки.
Масаж при ампутації кінцівки. Для усунення набряку, попередження контрактур і атрофії кукси в комплексному лікуванні рекомендується можливо раніш застосовувати масаж. При загальному гарному стані і сприятливому плині загоєння рані масаж призначають на 7—10-й день після операції.
Методика масажу. У ранньому післяопераційному періоді застосовуються сегментарно-рефлекторні впливи в області відповідних пара вертебральних зон. Поліпшити функцію ураженого суглоба може тільки ЛФК у сполученні з масажем, фізіотерапевтичними процедурами та ортопедичними заходами.
Тривалий постільний режим, труднощі пересування, при якому затрачуються великі зусилля, створюють негативні умови для діяльності серцево-судинної системи (В.Н. Мошков, 1982). У гострому періоді хворі мають потребу в абсолютному спокої. У період появи парезів і паралічів (паралітичний) необхідно додавати кінцівкам правильне положення. Дозволяються тільки статичні дихальні вправи. Масаж і ЛФК протипоказані, тому що можуть викликати болючий синдром і сприяти утворенню контрактур.
Масаж (поглаживание) і пасивні рухи показані після явища рухових порушень і з поліпшенням загального стану дитини. Поступово збільшуються тривалість і інтенсивність лікувальної гімнастики і масажу. Пасивні рухи застосовують для зближення крапок прикріплення паретичных м'язів. Вони попереджають утворення контрактур, сприяють збереженню нормальної довжини м'язів, охороняють суглоби від утворення вивихів і подвывихов, допомагають відновленню активних рухів. У цьому періоді показан також посил імпульсів до паретичного м'яза, виборчий масаж (крім вібрації), крапковий масаж з наступним «ортопедичним» укладанням. Через 1—2 місяці після захворювання можна робити стимуляцію і редукацію. Стимуляція полягає в проведенні пасивних вправ, здійснюваних у напрямку функції паретичных м'язів, у сполученні з вібрацією, виконуваної методистом ЛФК. Редукація — це  поглаживание паретичного м'яза перед виконанням пасивної вправи, з попереднім пасивним показом цього руху.
   У початковому відбудовному періоді застосовуються активні вправи, виконувані в полегшених умовах. Для зменшення негативного впливу ваги паретичної кінцівки методист може підтримувати кінцівку хворого рукою за допомогою лямки або гамака (А.Ф. Каптелин)
Поступово обсяг, амплітуда, сила активних рухів у хворого збільшуються, йому дозволяють вправи з опором і зі снарядами. У комплекс ЛГ включають коригуючі і дихальні вправи. Корисні вправи «у четвереньках», з гімнастичним ціпком, м'ячем, медболом, булавою. Особлива увага повинна приділятися навчанню жизненно необхідним (побутовим) навичкам. При поразці верхних кінцівок хворого навчають користуватися різними предметами (вимикач, кран, застібки, ґудзика, олівець, ложка, вилка і т.п.). Корисно призначати махові рухи верхньою кінцівкою в різних напрямках, що полегшують функцію ( з нахилом тулуба вперед, тримаючи в руках гімнастичний ціпок). Робота з пластиліном, конструктором поліпшує функціональну здатність кисті (захоплення Пальцями), корисні заняття з еспандеру.
При виконанні вправ для кисті і пальців бажано, щоб передпліччя мало стійку опору (сидячи за столом, з опорою передпліччя на поверхню столу).
При поразці нижніх кінцівок дуже важливо навчити дитини ходьбі. У період постільного режиму необхідні вправи, що сприяють розвиткові опорної функції, що імітують ходьбу. Навчаючи хворого ходьбі, використовують рухливу доріжку, следовые доріжки, милиці, тростини, допомога методиста. Фізичні вправи лежачи зміцнюють м'яза нижніх кінцівок і таза і надалі сприяють навчанню ходьбі. У положенні лежачи на спині призначають «напівміст» з частковою опорою на ноги; рухи, що імітують їзду на велосипеді, упор ніг у підставки й ін. Потім виконують вправи лежачи на боці, лежачи на животі.
Пізніше важливу роль у розвитку опорної функції нижніх кінцівок грають вправи з положення на четвереньках. Спочатку вони виконуються на місці, а при придбанні стійкого положення — із просуванням уперед. Наступним етапом розвитку опорної функції є вправи коштуючи на колінах (дитина дотримує руками за навколишні предмети, горизонтальні сходи). Призначаються також вправи в ходьбі на колінах. Перехід у положення коштуючи здійснюється з положення сидячи (на стільці або ліжку). Перехід у положення коштуючи повинний здійснюватися за допомогою упора рук об спинку ліжка, стільця або рейку гімнастичної стінки. Потім приступають до навчання дитини ходьбі на місці, а надалі — просуваючи вперед (використовуючи следовую доріжку). У цей час хворої може пересуватися за допомогою методиста, двох (або одного) милиць, тростин, козелков, каталки та інших пристосувань. Для полегшення ходьби можна також використовувати і горизонтальні сходи, гімнастичну стінку. Пересуваючи, дитина перебирає руками поперечини. Оскільки хворий млявим паралічем швидко втомлюється, необхідно на шляху його пересування помістити стільці для відпочинку та у перші дні страхувати від падіння. Освоївши зазначені вище вправи, дитина переходить до ходьби по сходам, похилій поверхні, через перешкоди з закритими очима. Усі спеціальні вправи повинні чергуватися з загально зміцнювальними і дихальними.
Унаслідок слабкості м'язової системи, укорочення однієї з кінцівок у хворих поліомієлітом нерідко спостерігаються ті або інші деформації хребта і дуже часте плоскостопість, тому комплекс ЛГ повинний бути насичений вправами, що коригують. Тривалість процедури ЛГ 15—30 хв, бажано проводити її 2—3 рази в день. Руху з лікувальною метою необхідно проводити протягом усього дня — у формі лікувальної гімнастики, рухливих ігор і ДР.
Корисні вправи у воді. Для більшого полегшення виконання рухів хворого підтримують у воді методист, нянька, спеціальні пристосування (пенопластовые поплавці й ін.). Зміною вихідного положення, напрямку рухів у воді, темпу руху можна дозувати навантаження на м'язи. А.Ф. Каптелин (1986) рекомендує проводити навчання ходьбі у воді, що, на його думку, сприяє більш швидкому відновленню правильної біомеханіки акта ходьби. Дозуванням опорного навантаження на нижні кінцівки є рівень води в басейні, швидкість пересування: чим вище рівень води, тим легше ходити. Застосування механо апаратів у воді сприяє більш швидкому відновленню порушеної функції опорно-рухового апарату. Гідро кинезотерапію корисно сполучити з підводним масажем. При відсутності басейну її можна проводити у ванні за умови, щоб кінцівка при виконанні руху містилася під водою. Для цього підбираються спеціальні вихідні положення.
У воді можуть бути використані як пасивні  так і активні вправи. Пасивні вправи повинні виконуватися повільно з можливо більшою амплітудою, з невеликою затримкою в крайнім положенні. Обов'язкова при цьому фіксація вышележащего сегмента кінцівки. Корисно при розвитку контрактури проводити у воді дозоване розтягування мышечно-связочно-капсулярного апарату суглоба. Виконання активних рухів у воді полегшено, тому нерідко хворий виконує у воді активні рухи, що не може виконати в звичайних умовах.
Через 6—8 місяців від початку захворювання рекомендується сполучити ЛГ із бальнеогрязелікуванням і электропроцедурами.
При наявності фіксованих контрактур, розхитаності суглобів через тотальний параліч м'язів у ряді випадків проводяться оперативні втручання. При контрактурі і розхитаності суглобів ЛГ повинна бути спрямована на збільшення рухливості в суміжних суглобах, зміцнення збережених м'язів, а також розвитку замісних функцій у процесі навчання ходьбі (А.Ф. Каптелин).
З рухливих ігор рекомендують у залежності від локалізації паретичных м'язів дартс, бадмінтон, сидячий волейбол, малорухомі естафети, шашки, шахи, настільний теніс. Фізична реабілітація інвалідів з наслідками поліомієліту, змушених пересуватися на колясках, проводиться по тій же методиці, що і у спинальных хворих із млявими паралічами ніг. При укороченні нижніх кінцівок використовують носіння ортопедичного взуття.

Питання 16.ФР при энцефалопатиях

Энцефалопатия – судинна поразка мезга з безінсультним  хронічно прогредіентним плином. При даному плині процесу необхідне очищення організму від шлаків і зменшення  гіпоксії за допомогою ГБО (барокамера), диети (див  атеросклероз і гіпертонічну хворобу), УФО  аутокрови, соляно-хвойних ванн, ножных і ручних ванн,  йодо бромних і радонових ванн, масажу коміркової зони, электростімуляції, кисневої косметики, кріотерапії, озокерита.
    
17. ФР ПРИ ЦЕРЕБРАЛЬНОМУ АТЕРОСКЛЕРОЗІ І ЦЕРЕБРОВАСКУЛЯРНОЙ ГІПЕРТОНІЇ.
Від клінічного і патогенетического варіантів перебігу гіпертонічної хвороби підвищення АТ приводить до розвитку артеріосклерозу трьох основних органів: серця, головного мозку, бруньок. Саме від їхнього функціонального стану залежать плин і результат гіпертонічної хвороби.

Питання 17.1. ФР при церебральному атеросклерозі і цереброваскулярной гіпертонії.

На початкових стадіях атеросклерозу призначають  діету з застосуванням ненасичених жирних кислот(НОК), сиру, дріжджів, оселедця.(липотропна терапія),
Повноцінні білки і вітаміни, мікроелементи( цинк, ванадій, кобальт, марганець) запобігають жировій інфільтрації органів, так само як і томати, баклажани, кабачки, дині, кавуни і ягоди. Застосовують продукти багаті йодом, калием, магнієм ( картопля, вівсяна крупа, бобові, капуста, горехі і сушені фрукти). Зменшити   NаС1 та  води до 1 л. на  добу.   Протісклеротичним дію має морська капуста, що містить йод, вітаміни С, В1, В2, РР., пантотеновая  кислота, мікроелементи. Антиоксидант токоферол у статку насичує організм при щоденному вживанні 15-25 г. рослинної олії. Корисно для організму вживання риб'ячого жиру і молок риби.
Виключають з діети багаті холестерином  внутрішні органи тварин і тварини жири, ікру, шоколад, какао. До застосування рекомендуються препарати НОК – ОМЕГА-3 і ОМЕГА-6, а також продукти, що містять ацетилсаліцилову кислоту: квашену капусту, розсоли квашених виробів, кефір, виноградний сік, червоне вино, малину. 
При погрозі схильності до патології судин харчування налагоджують починаючи з дитячого віку. Рекомендують вітамінізований хліб, молочні продукти з низьким змістом жиру( не більш 2% у молоці). Углеводистые продукти, цукор, жирне м'ясо і вершкову олію обмежують.

При гіпертонічній хворобі застосовують :
- обмеження повареної солі;
- зниження енергетичної цінності їжі;
- обмеження їжі, але не білка( норма білка 1,2-1,5 г/кг маси тіла в добу);
- додатково вводять вітаміни С, РР, В2, В6, Р,В12, іони Са, магнію, йоду.
Потрібно виключати:
- дратівні бруньки копченості, гострі, солоні приправи, спеції і закуски, консерви;
- збудливі НС і діяльність серця ( м'ясні і рибні бульйони, підливи, алкоголь, шоколад, міцний чай, кава);
- насичені жири ( вершки, сметану, сало).

Доцільні розвантажувальні дні: 1-2 рази в тиждень (яблучні, курагові, сирні, кавунові, картопляні, салатні).

Питання 17.2. ФР при церебральном атеросклерозе и  гіпертонії.

Гіпертонічна хвороба – це хронічне захворювання, котре вражає різні системи організму, яки мають артеріальний тиск вищий за норму, це найбільш розповсюджені захворювання серцево-судинної системи.
ГХ (гіпертонічна хвороба) дуже часто приводить до інвалідності і смерті.
В основі захворювання лежить артеріальна гіпертензія.
Гіпертонічна хвороба – це хвороба цивілізації (фактор гіпокінезії та ін.). Ці неврози серцево-судинної системи, які призводять до надлишкових викидів катехоламінів в кров, до розвиткові атеросклерозу.
Причини виникнення гіпертонічної хвороби є атеросклеротичні враження (або пошкодження) периферійних судин і нейроендокринної регуляції. Фактори, які впливають на розвиток захворюванню: нейро-психічне перенапруження, емоційний стрес;
 наслідково-конституційні особливості, професійні шкоди (шум, напруження зору, підвищена та довготермінова концентрація уваги),
надлишкова маса тіла і особливості харчування (зайве вживання соків і гострої їжі),зловживання курінням і алкоголем, вікова перебудова регуляторних механізмів, травми черепа, гіперхолестеринемія, хвороби нирок, атеросклероз, алергічні захворювання і т.д.
Патогенез ГХ: підвищення периферичного опору (спазму судин) збільшення хвилинного об’ему серця (збільшення плазми) сукупність збільшення хвилинного об’ему і збільшення периферичного опору (затримка натрію).
Пресорні впливи можуть розвиватися у зв'язку з: активністю симпато-адреналової системи, виробленням реальних пресорних речовин; виділенням вазопресину в кров.
ВОЗ: класифікація артеріальної гіпертензії (АГ). Три ступені складності За рівнем АД: 1,2,3 ступ. За етіологією: первинна (гіпертонічна хвороба); вторинна (симптоматична) гіпертензія. Скарги: головні болі, головокружіння, порушення зору, болі в ділянці серця, серцебиття. При відсутності скарг синдром АГ визначають за станом судинних ділянок: головного мозку, серця, сітчатки очей, нирок. Ускладнення: серцева недостатність, ішемічна хвороба, інсульт, враження нирок, гіпертонічні кризи, тошнота, рвота, погіршення зору.   Основні принципи лікування та реабілітації
І стадія – не медикаментозні методи (безсольова дієта, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування). ІІ стадія – систематична медикаментозна терапія; засоби фізичної культури. Фізичне навантаження повинно відповідати стану хворого, стадії процесу і формі хвороби.Цілеспрямоване тренування хворих під наглядом лікаря.
    
ПИТАННЯ 18. ФР ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ГІПОТАЛАМІЧНИЙ СИНДРОМ

18.1. Відрізняють розлади, викликані патологією, що розвинулася в над сегментарних утвореннях мозку (гіпоталамус ретикулярної формації поясна закрутка, міндалевидні ядра) і симптоматики, що виникла у зв'язку з наявністю порушень функцій в сегментарній частині вегетативної нервової системи.
До першої групи відносять порушення поведінки ті емоцій, порушення нюху і смаку, пам'яті (поясна закрутка.) пароксизмальні вегетативно-судинні кризи, імпотенцію, кахексію, порушення обміну речовин (гіпоталамус); сну та стану бадьорості, нейром’язову слабкість, порушення дихання і кровообігу (ретикулярна формація стовбуру).
Друга група поділяється на 2 підгрупи:
- симптоми ураження
- та симптоми подразнення 2-х підсистем: симпатична та парасимпатична вегетативна нервова система
Вони залежать від місця знаходження осередку. Пара вертебральні вузли симпатичної нервової системи дають напади болю у животі, спастичний коліт, дискинезію жовчних шляхів, метеоризм.
Пара вертебральні ганглії: пекучі болі в обличчі, в тілі, кінцівках, підвищення температури тіла і зрив терморегуляції, трофічні порушення шкіри.
Нейрони бокових рогів спинного мозку: виражені трофічні порушення, опущені повіки, звуження зіниці, западання  очного яблука і звуження очної щілини.
Парасимпатичний відділ вегетативної н.с. складений ядрами ІІІ, ІХ, Х, ХІІІ парами ч.м. нервів (краніобульбарна частина) криживними сегментами спинного мозку (сакральна частина – бокові рога сп.м) при пошкодженні також дають різні види патології:
Ураження: ІІІ пари ч.м.н.  на стороні уражень, розширення зіниці,
 -  ІХ, ХІІІ пар ч.м.н.: порушення стану сльозовиділення, слиновиділення
 -  Х-(блукаючий нерв): розлад функцій внутрішніх органів грудної і черевної порожнини.
 -   сакрального відділу: нетримання калу, сечі (каплями), періодичне моче витікання.
Характерні захворювання: вегетативно-судинна дистонія, діенцефальний (Гіпоталамічний) синдром, солярит (ураження сонячного сплетіння).
Ураження сегментарного відділу бувають:
1) при токсичних поліневритах (див. Професійні захворювання проявляються вегетативними порушеннями, сухістю шкіри або підвищеною спітнілістю, ціанозом (синюшностью) в дистальних частинах кінцівок.
2) при ураженні звездчатого вузла – порушується ритм серцевої діяльності, пекучий біль у ділянці обличчя, шиї, рук.
3) При ураженні сонячного сплетіння: напади оперезуючого болю в череві, роздуття, нудота, запори, іноді жовтявість шкіри і слизових оболонок.
При ураженні над сегментарного відділу
1) кори великих півкуль порушення трофіки тканин шкіри п/к клітковини, з'єднувальної тканини, кісткової тканини.
2) При ураженні гіпоталамуса – кризи (напади), субфібрилітет, ендокринні порушення, невроз, нейро дистрофії, порушення сну і стану бадьорості.
Основні симптоми:
1) вагоінсулярного криза: брадикардія, зниження АТ, атмосферного дихання, міоз, (звуження зіниць), блідість, вологість шкіри.
2) симпатоадреналового криза: тахікардія, підвищення АТ, остудо подібне тремтіння, мидриаз, (розширення зіниць)
Основні методи дослідження вегетативної нервової системи:
1) дослідження вегетативної асиметрії (АТ, t шкіри і м’язів в порівнянні сторін)
2) дермографізм (реакція шкіри на подразнення шкіри тупим предметом)
3) підкрохмалена проба під лампою Солюкс
4 термометри – (електротермометрія)
проявом вегетативних асиметрії та дисфункцій сегментарного типу на голові є мігрень (див. питання 21)
В області рук вегетативні порушення проявляються хворобою Рейно – нападами болю і судиноруховими порушеннями (збліднення, осолонення) пальців рук, їх синюватість (2 фаза) і почервоніння (3 фаза), після чаго біль ущухає.
Трофічні порушення в суглобах і кістках рук можуть бути набряком підшкірної клітковини, запалювальними змінами в суглобах, хворобливістю фіброзних структур в місті прикріплення їх до кісток (періартрит), атрофією м’язів, виникненням контрактур, остеопорозу.
Етіологія: дискорадикулярний конфлікт і рефлекторні механізми. Приклад: кривошия. Особлива роль змішаного нерва передпліччя серединного нерва, маючого у своєму складі вегетативні волокна.
Його ураження дає „мавпячу кість” – симптом обсмоктаних пальців (атрофії м’язів тенара і гіпотенера, м’язів пальців) кісті на стороні ураження.
Грудна клітина: міжреберна невралгія, симулює стенокардію, але іноді і провокує її (зліва).
Права він зустрічається при холециститі. Також зустрічаються алергічні симптоми грудної клітини при нирковій коліці, хронічному апендициті, захворюванні сигмовидної кишки.
Черевна порожнина: абдомінальний синдром симулює „гострий живіт”. Часто зустрічається при соляріті.
Відмінність: завжди підвищується АТ перистальтика загальмована, дрібний пульс, понос, олігурія. Болючість між пупком і мечоподібним відростком.
Тазовий синдром – біль в пихві  (ураження нижніх вузлів симпатичного стовбура) пов’язано з судинними порушеннями в нижніх кінцівках (РЕГ, капіляроскопія) вегетативні порушення пов'язані з локалізацією у великому гомілковому нерві (часто виникає спазм судин на ногах в пальцях стопи).
Трофічний набряк і виразки на ногах, болю немає.
Лікування повинно бути етіологічним. Часто хронічний перебіг. Лікувати хворого, а не хворобу.
Однією з причин захворювання є гіподинамія! Необхідні фізичні вправи, загальне загартовування вкрай сприятливі. Правильно організовувати режим труда і відпочинку, систематичне загартовування, лікування неврозу, виявлення алергічних порушень, пов'язаних з вегетативними зрушеннями. В лікуванні вегетативних розладів звертають увагу на стабільні та пароксизмальні порушення.
Роль центрів вегетативної нервової системи залежить від того, як працює периферичний відділ. Роль лікаря-невропатолога у визначенні медикаментозної допомоги хворому у відновленні вегетативної рівноваги.
Задача реабілітолога – нормалізація емоційного стану, тренування розслаблення мускулатури, правильного дихання! Наприклад, приступ серцебиття можна зняти обережним надавлюванням пальцями на очі хворому. Присідання хворого посилює парасимпатичну ім пульсацію, що також може зняти тахікардію. Поряд з цим використовується ФТЛ: на зону іннервації певного вузла (іоногальванізація з кальцієм, УФО, радонові ванни). Раніше використовувалися діатермія вузлів і рентгенотерапія, блокада з новокаїном інервуємих тканин, вузлів, колониркова блокада.
Відволікаючі засоби: гірчичники, розтирки, пластирі.
При хворобі Рейно застосовують аплікації на сегментарні зони, 2-х номерні сірководневі ванни. Надто важливо рекомендувати уникати охолодження, емоційних розладів (духовне самовдосконалення!). Термо гімнастика судин рук: поперемінне занурювання кистей рук в холодну і теплу воду.
Іноді допомагає при приступах холодні компреси (с-м мокрої тряпки), підняте положення кінцівок.

18.2. Гіпоталамічний синдром.

Проявляється головним болем, тривалим іноді за частими нападами дзьобоподібного тремтіння у супроводі пришвидшеного чи порідненого серцебиття, зниженням чи підвищенням АТ, посиленням сечовиділення, чи дефекацією в кінці нападу.
Накладається у наслідку: різних токсико-інфекційних вплив на гіпоталамічну ділянку мозку і порушень нейроендокринної регуляції діяльності внутрішніх органів. Напади спливають по-різному: існує 2 типи: І– вагоінсулярний, ІІ – симпатоадреналовий.
Як правило, у жінок порушується менструальний цикл. Характерні явища гіпо- чи гіпертиреозу. У де-яких захворювання стимулює діабет (не цукрове сечовиснаження (мочеизнурение). Задачею реабілітолога є підвищення зниженого рівня функціонування залоз внутрішньої секреції за допомогою рослинних харчових добавок. Необхідно досягти по рідшання характерних нападів,  їх зникнення. Якщо рівень гормональної активності підвищений необхідно його знизити.
Всі вегетативні функції підлеглі сенсомоторний ділянці кори великих півкуль, тому від рівня надходження аферентних сигналів залежить кореляція роботи гіпоталамічних центрів і цілковитість їх впливу на органи. Особливо порушується їхній взаємозв'язок у старіючому організмі.
Тому від фізичної активності людини залежить його довголіття і здоров’я. Без сумніву, реабілітація хворих з гіпоталамічним синдромом повинна починатися з відновлення духовності, психічного здоров’я, а потім вже помірних фізичних тренувань, корекції харчування і соціального статусу клієнтів.
Все це суворо індивідуально, з урахуванням найбільш важливих ланок патогенезу після лікування в клініці інфекцій, інтоксикації нервової системи, виключення психотравмуючих ситуацій, оперативного лікування пухлин, якщо вони мали місце. Це поліфункціональна система і в даному випадку найбільш доречний тезис „Лікувати хворого, а не хворобу”.
Нерідко таким хворим кваліфікована допомога не надається і людина приходить від одного лікаря до іншого без діагнозу і необхідного лікування.
Хворий повинен знаходиться під наглядом невропатолога. Страх, тривожність, порушення сну часто приводить їх до психіатра.
Лікування гіпоталамічного синдрому:
1) поперечна діатермія голови;
2) рентгенотерапія діенцефальної ділянки;
3) назальний електрофорез лікарських речовин (СаСl2 );
4) грязьові комірці, радонові ванни;
5) транс церебральна гальванізація через орбіти (окотоничне розміщення електродів)
При високому тонусі парасимпатичної нервової системи і вагоінсулярної характерноі реакції показаний вітамін В1 , підвищуючи тонус і реактивність симпатических центрів, сприяючи накопиченню симпатичних речовин у крові.
Необхідно пам'ятати про заміщувальну гормональну терапію препаратами: щитовидної залози, статевих залоз і гіпофіза, інсулінотерапії під наглядом невропатолога та ендокринолога.
Санаторно-курортне лікування хворих проводиться у будь-яких зонах країни, де є відділення нервово-соматичного профілю.
Профілактика полягає в підвищенні імунітету, запобіганні інфекційних захворювань, загострення симптомів. В позбавленні організму від токсинів, шкідливих вібраційних впливів, професійних шкідливостей, раціональному працевлаштуванню хворих.

Питання 21. Фізичні методи лікування і реабілітація при мігрені

Мігрень вперше описана Ромбергом. Дюбуа-Раймон вперше встановив судинну природу захворювання. Існує 2 форми мігрені – проста та асоційована.
Проста характеризується виникненням нападів гострого головного болю в одній половині голови, частіше та сильні в області скроні.
Виникає біль без передвісників у любий час доби. Біль за характером пульсуючий, часто супроводжується нудотою, блювотою. Рухи, світло посилюють болі. Сон приносить деяке полегшення.
Асоційована форма супроводжується виникненням після нападів залишкових явищ (блики у будь-якій стороні з наступним зниженням зору, іноді птоз та двоїння в очах). Через деякий час після закінчення нападу болі ці явища зникають.
Схожі розлади у вигляді болю у скроні виникають на фоні шийного остеохондрозу, при якому розвивається синдром скроньового пери артеріїту. Відмінність: в дану випадку можна бачити під час нападу болей пульсація скроневих артерій, їх болісність, розширена зіниця. Скроневий артеріїт може бути пов'язаний із ураженням сполучної тканини (при колагенози, одним із яких є широковідомий ревматизм).
Диференційну діагностику захворювання проводять із комплексом симптомів шийної мігрені (синдром хребцевого нерву, хребцевої артерії, задній симпатичний синдром).
Біль у голові виникає в потиличній частині з акцентом на одну із сторін. Можуть бути слухові порушення, головокружіння, шум, погіршення зору. Провокуються болі рухами у шийному відділі хребта. Характерне підвищення артеріального тиску з наявністю асиметрії більше, чим на 20 мм. рт.ст.
 Лікування мігрені  Лікування розділяють на лікування нападу та лікування в період між нападами.Під час нападу – своєчасне знеболювання, запізнення знижує ефективність.
Знижують напад болей спеціальні препарати спорин’ї, які викликають звуження судин.
Тепла кімната, тиша, холод або тепло (що допомагає) на голову, туге перетягування голови. Антагоністом серотоніну можна вважати ГАМК – препарат аміналон, 4 табл. на прийом можуть зняти біль.
У період між нападами: усунення причин, які сприяють їх виникненню і алергізації, гіпотонії (женьшень, пантокрин, аралія маньчжурська), профілактика спазма судин. Вітаміни РР, аскорбінова кислота, рутин покращують стан стінки судин.
Важливо пам'ятати, що всі вегетативні порушення часто вникаю внаслідок гіподинамії (депривації рухових центрів). Так як ці центри підпорядковують собі гіпоталамо-гіпофізарну систему, то при ослабленні їх впливу порушуються функції вегетативної нервової трофіки (ерготрофний та трофотрофний вплив на внутрішні органи та тканини організму).
Фізичні тренування сприяють нормалізації вегетативних функцій та діяльності систем організму, як у над сегментарному, так і в сегментарному відділах вегетативної системи. Вони підвищують та удосконалюють обмін речовин, відновлюють структуру та функцію хворих органів, здійснюють регенераторні та компенсаторно-пристосувальні процеси в організмі.
      
Питання 22. ФР при наслідках черепно-мозкової травми.

Стан хворих  перенесших  тяжелую ЧМТ вимагає патогенетического походу в проведенні відбудовної терапії.
Закрита ЧМТ (без ушкодження кожних покривів і ликвороносных шляхів) приводить до не грубих рухових порушень типу моно і геміпарезів. Важка  ЧМТ дає великі розм'якшення мезга, при яких страждають пірамідні, экстрапирамидные і мозжечковые  системи (шляхи) Паралічі при даній локалізації об'ємні і глибокі, носять характер тетрапарезов,  триплегий або тетраплегий, Швидко і інтенсивно наростає м'язовий тонус у паралізованих кінцівках,  тугоподвижность і контрактури в суглобах. Це збільшує появу загальної ригідності м'язів (гіпокінетичний- гіпертонічний синдром) Крім того, виникає резистентність до звичайних заходів у лікуванні, тому що виниклий синдром ускладнює можливість рефлекторних вправ.
Весь комплекс фізичних методів відбудовного лікування будується з метою: 1) нормалізувати або компенсувати пірамідну і экстрапірамідну недостатність; 2) зменшити ступінь порушення  координації рухів ( тобто впливати на усі види рухових розладів диференційовано).
Це здатна робити лише кваліфікований реабилитолог, що володіє арсеналом методичних прийомів, необхідних у неврологічний клініці. Він вибирає ці прийоми в залежності від переваги патології тієї або іншої системи.
Наприклад:У даної групи хворих гіпоксія значно змінює дихальний акт. Звідси потрібні дихальні вправи (ДУ)в усі етапи відновлення. Різні види порушень подиху вимагають відмінних друг від друга ДУ( оволодіння диафрагмальным або верхівковим  подихом, переважним подихом одною легенею, стимуляцією подовженого видиху і т.д.).    
Не обходжено звернути увагу на стан психіки і коркових функцій хворого ( (інтелект, низьку активність уваги, порушення мови і побутових рухів)
Усе це вимагає індивідуального походу у виборі методів реабілітації.
Попередній етап занять  після важкої ЧМТ починають при стабілізації стану серцево-судинної системи( відсутність коливань АТ, пульсу, аритмії). Після скасування апаратного подиху починають пасивну дихальну гімнастику( фіксацію реберної дуги під час видиху, пасивне збільшення дихальної амплітуди нижнього краю ребер під час вдиху, по чергова фіксація однієї половини грудної клітки) стимулюючи цим переважний подих протилежної легені, посилення кахлевого поштовху при відсмоктуванні слизу з трахеостомы.
Ці  вправи  роблять у проміжку, корду апаратне дихання знімають на час. Корисні вправи для збільшення дихальної екскурсії грудної клітки по Сильвестру.
У ранній період тут же застосовують міри проти утворення сухожильно-м'язових контрактур і тугоподвижности в суглобах. Основною мірою є лікування „положенням”. Укладання хворого проводиться так, щоб м'яза, схильні до спастичних контрактур, були по-можливості розтягнуті, Фіксація та укладання конечності не повинні бути тривалі, тому що це може привести до ще більш надмірного підвищення тонусу м'язів. Тому положення кінцівки в плині дня варто змінювати. Точно також і при загальному важкому положенні хворого. Розігнуту ногу стрімятися зігнути (валик у підколінній ямці) , а зігнуту ногу не обходжено розігнути, щоб попереджати контрактуру в колінному суглобі, тому що сгібательна контрактура яка з'являється надалі при нерухомому положенні конечності позбавляє хворого можливості самостійно пересуватися. Також надходять і з руками. Пасивні вправи попереджають розвиток контрактур, знижують ригідність м'язів. Розігнуту руку відводять до положення 90 град., ротируют(обертають ) плече кнаружи, передпліччя супинируют(долонею вниз), великий палець встановлюють у положенні відведення й опозиції до іншим.
Надалі стає можливим  зігнуту в лікті руку укладати за голову. Після фіксації проводять пасивні , ритмічні рухи в межах фізіологічної рухливості.
Вправи треба чергувати , тоді вони доповнюють один одного. Їх проводять повільно, багаторазово, без різкого розтягання м'язів. З появою активної свідомості можна перейти до заходів 2-го основного періоду. Цей перехід іноді триває 2-3 місяця по-різному в різних хворих. Вважають, що порушення проприорецепторов м'язів пасивними рухами, збільшуючи потік афферентных стимулів, що йдуть у НС стимулює появу активної свідомості ( Н.А.Бернштейн,1947). У перехідний період використовують словесне підкріплення і сочетанные рухи голови і верхніх кінцівок з метою викликання условного рефлексу, а потім і довільного активного руху, що починає усвідомлюватися хворим. Домагаючись поступового освоєння інструкцій хворим, переходять до 2-му періоду відновлення рухових функцій. Старатися усунути контрактуру, відновити або компенсувати парези , зменшить мозочкові розлади і экстрапірамідну недостатність.
Іноді тонус і контрактури наростають швидше, стають стійкими, важко піддаються лікуванню, Вони требуют компенсації за допомогою прийомів лікування „положенням”(пластмасові лонгети), і пасивними  рухами в сполученні з тепловими ваннами(37 град.Цельс), тренерською активної напруги м'язів- антагоністів тих м'язових груп, що знаходяться в стані  контрактури – ці методи при завзятому і послідовному їхньому застосуванні приводять до бажаних результатів.  Вправи з використанням шийно-тонічних рефлексів (Bobath,1959) зміцнюють м'яза шиї, збільшують рухливість шийного відділу і допомагають подоланню рухової недостатності. Збільшують швидкість рухових реакцій, навчають активному розслабленню визначених м'язових груп, зміцнюють м'яза спини, переборюючи ригідність м'язів. Швидкисть рухів збільшують плавно, щоб не підвищувати тонус спазмированих м'язів.
Паралельно проводять протівоатактическу гімнастику:  треніровка око рухових нервів, вправи на рівновагу і на виконання координаторных проб, навчання поворотам у межах постелі(туловищна атаксія) , переходові з положення  лежачи в положення сидячи, обережному доставанню предметів зі статі, нахілом  корпуса вліво і вправо сидячи в постелі, пересаджуванні на стілець, кресло-каталку. Усі заходи, використовувані в 2-ом періоді проводять разом з логопедами (корекція мови) і психологами. Під час вправ використовують дихальні паузи(вільне діафрагмальне подих).
У третьому періоді вправи ускладнюють, збільшують кількісно, пацієнт навчається прийомам самообслуговування, ходьбі(як комплексної функції).Треба приділяти велику увагу  поліпшенню пози хворого. Необхідна  підтримка  шиї витягуванням за допомогою петлі Глиссона.   Проводити диференціювання вправ по переважній симптоматиці (пірамідна – вправи на розслаблення; экстрапирамидная – навчання довільній зміні темпу і ритму рухів, відновлення сінкинезії при ходьбі; мозжечковая – вестибулярна гімнастика з застосуванням зорового контролю, ходьба з вантажем, вправи рук при ходьбі) Їх потрібно сполучити з іншими.
Головна роль у відновленні вищих коркових функцій подолання інертності хворих,  за допомогою педагогічних прийомів з дефектології.
Утрата після травми професійних навичок вимагає навчання і перепрофілювання, соціальної адаптації і захисту.
Велика роль належить харчуванню в підтримці рівня нервових процесів, необхідного для пластичної перебудови в період клітинної регенерації елементів нервової системи.
Психологічну корекцію необхідно підкріплювати духовним ростом і утворенням  потерпілого. Раціонально побудоване комплексне відновлення після ЧМТ – ефективність  реабілітації, головна задача якої  складається в максимальному збереженні психіки і працездатності пацієнтів.

Питання 23. ФР при вібраційний хворобі та інших професійних захворюваннях.

Вібрація, як і шумовий вплив, відноситься до несприятливих факторів виробничого середовища. Буває вона 2-х видів: 1)локальна (передається на частину тіла або на кінцівці)
2) загальна ( при роботі на віброплатформе)
Особливо небезпечна вона при коливаннях 16-250 герц.
Необхідно з'ясовувати тривалість контакту з вібрацією!
Супутні фактори: 1. М'язова перенапруга;
2.Охолодження рук і шум.  Має значення використання індивідуальних засобів захисту , наявність профілактики, медичних оглядів, лікування в профілакторіях заводского типу.
З'ясовується тривалість роботи на підприємстві і наявність вражень на попередніх місцях роботи.
Основні  скарги:
На приступи болю в руках і побіління пальців на холоді, похолодання кистей і стіп, м'язові болі, поганий сон, головний біль, болі в області серця і шлунка.
При огляді: ангиодистонический синдром, акроцианоз кистей рук і пальців. Він сполучиться із синдромом поліневриту, з наявністю артрозов у суглобах, зі змінами в хребті, з порушенням менструального циклу. Симптоми ангіодістонії підтверджує РВГ кінцівок і асиметрія температури тіла.
Лікування: залежить від форми і виразності  хвороби. У початковій стадії тимчасове звільнення від роботи в колишніх умовах( лікарняний лист на 2 місяці, потім санаторно-курортне лікування  й огляд у МСЭК.
Фізичні методи призначають у залежності від виражених симптомів як при поліневриті, порушенні мозкового кровообігу, хвороби Рейно.
До інших професійних хвороб відносяться:
1. Пневмокониозы(силікоз) – захворювання легень, що виникає при тривалому контакті з органічним пилом.
2. Пилові бронхіти.
3.Професійна бронхіальна астма – хронічне прогресуюче захворювання легень.
4. Хвороби опорно-рухового апарату виникаючі в св'язку з тривалим змушеним одноманітним положенням тіла, перенапругою в окремих групах м'язів при при швидкому виконанні одноманітних завдань. До них відносять: эпикондилит; тендовагініт, артрит, артроз ліктьового суглоба, вегетативний поліневрит, контрактуру Дюпюїтрена та інші.
5. Інтоксикації  і отруєння ядохимикатами, сірководнем і іншими отрутами.
Перша допомога при них (див основи мед знань) : гіпербарична оксігенація, ентеросорбція, медикаментозне детоксикацийне лікування. ФТЛ і санаторно курортне лікування в резидуальний період.
   
Питання 26. Фізичні методи лікування і реабілітації тунельних синдромів

Вони виникають внаслідок набряку нерва або корінця та його здавлення у кісткових каналах та оболонках. Результат – швидкий розвиток паралічу, який може так само швидко усунутися при ліквідації набряку. Приклад неврит лицьового нерву, який проходить у довгому кістковому каналі. У даному та інших випадках тунельних синдромів відсутнє анатомічне переривання нерву, тому перспектива відновлення нерву (його функції) краща, чим при травмі.
Поряд з терапією по ліквідації набряку призначають фізіотерапевтичне лікування: ультразвук, електрофорез новокаїну, діадинамічні струми. УВЧ, УФО, пасивну гімнастику, ЛФК, масаж у поєднанні з тепловими процедурами, голкорефлексотерапію. Корисні радонові та сірководневі ванни, постійна робота з м’язами постраждалої ділянки. У випадках вдавлення нерва рубцевою тканиною або пухлиною, показане хірургічне лікування. Направляти таких пацієнтів в нейрохірургічні стаціонари.

30.06.2018 (отредактировано и сохранено повторно 11.11.2019 р.)
Полтава