Читателю. Иван Коваленко

«Читачеві»

Ну звідки взялось, що писати я мушу?
Хіба я збагну і про це розповім,
Чому ці рядки розтривожують душу
І будять неспокій у серці твоїм?

Хіба щось сказав я новими словами?
(Про це вже говорено тисячі раз),
Чому ж щось таємне лягло поміж нами
І нитка незрима пов’язує нас?

І вже моє серце – потужна антена,
Ти душу ладнаєш на хвилю мою.
Нічого не варті ні рима, ні тема,
Коли опинився в житті на краю,

На самім краєчку, де прірви і хащі,
Де темінь глибока до самого дна.
Туди покотилися роки пропащі,
А звідти ніколи ніщо не зрина.

Я все, що потрібно, сказав між рядками.
І той, кому треба, відразу збагне:
Щось вічне й таємне лежить поміж нами,
Навіки єднає тебе і мене.

І навіть тоді, як мене вже не буде
(Відміряно долею кожному строк),
Мій голос тобі буде чутно повсюди,
І буде живим нерозривний зв’язок!
--------------------------------
«Читателю» И.Е.Коваленко

Откуда взялось, что писать надо, други?
Ужели решусь и о том расскажу,
Как строчки мне душу тревожат в напруге?
Я строками сердце своё разбужу.

Ужели нашёл новизну я в тех строчках?
(Об этом сказали уж тысячи раз).
Но тайное что-то связало нас прочно,
Как нитка незримая свяжет подчас.

И сердце - как мощная стало антенна,
Ты лечишь мне душу, я так же пою.
Но что теперь значат и рифмы, и тема,
Коль случай привёл меня жить на краю?

На самом краю, где лишь пропасть да чащи,
Глубокая темень до самого дна?
Туда покатили все годы пропаще,
И там пустота, пустота лишь одна.

Но всё, что нам нужно, сказал я словами,
И тот, кому надо – он сразу поймет:
Что тайное что-то лежит между нами
И вечные связи для нас создаёт.

И даже когда уж в живых я не буду
(Отмеренный срок проживу, не боясь),
Мой голос тебе будет слышен повсюду,
И будет живой неразрывная связь!

 (28.06.2018)