Балада про козацтво

Не знаю звідкіля  з’явивсь початок
Джерельної козацької крові,
В літописі немає навіть згадок,
То ж спробую узяти з голови.

Коли ще з за часів Христа Іісуса
На теренах славетного Трипілля,
Вже виростали  оселедці й довгі вуса,
Від дивних ,від Карпат і до Поділля.

Тут жив народ розумний,миролюбний
Був вільний, інші  панства  поважав
Не міг його здолати чорт паскудний,
Бо він своєю мудрісттю вражав.

Скрізь землю обробляли, хліб ростили,
Примножували славу пращюрів.
Коли потрібно ,край свій боронили
Від ненавісті лютих ворогів.

І не дарма ,бо різні зазіхали,
На Богом даний, цей шматок землі.
Татари та монголи набігали
Та шведські і  австрійські королі.

Отримували  кожні на горіхи,
Допоки не з’явились москалі.
Цвірінькали, неначе із під стріхи
У мокрому мокшанському  кублі.

Прийшла по троху віра християнська
З ученням  від апостола Андрія.
Збісилася тоді орда османська.
Стійкий народ у вірі,не повія.

Прийшли в оселю нашу горе,війни
Полізли звідусіль ,як таргани
І навіть хто вважався нам надійним
Ножа встромить хотіли зі спини.

Сміливе зародилося козацтво
На березі славетного Дніпра,
Не вірило вже з москалями в братство
Бо звідтіля не мали ми добра.

Міцнішав найстрашніший ворог,
Де панували байстрюки царі.
У вигляді гостинця був нам порох,
А ми їм готували цвинтарі.

Незламаним було наше козацтво
І кращих світ не бачив вояків
Бо панувало непохитне братство
Серед найкращих вільних козаків.

Кмітливі й хитрі наші отамани
Перемагали сильних ворогів
Герої, патріоти бездогані
Топили  москалів  як ховрахів


Тому усюди в пам’яті шанують
У Чегирині й Холодному яру,
У Конотопі,на  Хортиці святкують
Здобутки козаків до  прагненя добру.

Нажаль не спить проклятий ворог,
Отруйне своє висунув жало.
Та в нас сухий на поготові порох
Ми жару задамо,щоб пусто їм було.
Сосєдка О.Д.   Квітень  2018 р.