Серед хвиль незбагненних ілюзій,
Як же хочеться - правди дістатись
Як в ворота відкритого шлюзу,
Прослизнути човном-супостатом.
Твердим кроком пристати на берег,
Після довгих непевних блукань -
І нарешті відчути упевненість -
Як останнє з життєвих бажань.
У непевності хвиль, - відчуваєш,
Що ні вверх підніматись, ні вниз,
Більш не хочеш - із вітром змагаючись,
І лице відкриваючи бризу.
Ані в штилі - чекати з надією
Той єдиний бажаний момент,
Коли сонце нарешті зотліє -
Чи осушить - підводний хребет.
Хочеш бути упевненим в завтра,
Що наступить - утисячний раз.
Хто тонув, той уміє вітати
Новий день із натхненням щораз.
Якби берега довго не було -
Якби ноги не вгрузли в твердінь.
Довелося би берег придумать,
Неприступний у чорнім камінні.
Якби правди було не дістатись,
Серед блиску заміряних хвиль -
То, мабуть, довелося пірнати -
Щоб не випірнуть більш із глибин.
Фейк-7
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118062207502
Свидетельство о публикации №118062207502
Рецензии