Твої сльози так схожі на правду,
Ну, а серце по-справжньому бється,
Я пю щирість відверто та спрагло,
Бо як ти - мені так не вдається.
Протикаю - наскрізь повну фальші,
Наче пальцем, одну із утопій.
Я не знаю, кому із нас важче -
В забутті чи в полоні неспокою.
Я б хотіла - тобі розказати,
Що насправді життя, - наче хлопавка,
Серпантина закручені шпальти,
Вибухають - залишивши клопоти.
Та тобі - так хотілося вірити
В справжність кожного нового дива.
Ну, скажи, чи могла б заподіяти
Я тобі - смерть причинну й правдиву.
Та тобі так хотілось продовжити
Святкування - на ціле життя.
Хто я є, щоб тебе потривожити,
Розкажавши про страх небуття.
Та й навряд чи повіриш в безумство -
Посмієшся і скажеш - та годі,
Якби мені хоч трохи дикунства,
Щоб з тобою так легко погодитись.
Фейк-2
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118062106403
Свидетельство о публикации №118062106403
Рецензии