Я бреду в придуманій утопії,
По коліна - в безпросвітному тумані,
Непомітними стежини стали втоптані,
Непомітним став ковток самообману.
Наливаю в чашку - чаю, що не ллється
І літаю в небесах, яких немає.
Чудернацький світ, який не піддається
Плину час, але все-таки минає.
І примарами - назустріч подорожні
Йдуть неначе їм наснився один сон.
Вони були - непомітними і схожими
На людей, що добровільно йдуть в полон.
Я приписую їм ролі - і запрошую
У ляльковий невигадливий театр.
Сліпі очі спогадами зрошую,
І під оплески їх змушую ридати.
Я - творець і право маю плюнути
Кожному безликому в обличчя.
В моїм світі - це лиш тільки люди,
Що потрапили в полон мого величчя.
Я забув, що сам бреду в утопії,
Що мій світ - проекція безвиході,
А театр - квола спроба уторопати,
Де захований зі світу мого вихід.
Фейк-1
© Copyright: Хохол Хохотович, 2018
Свидетельство о публикации №118062106083
Свидетельство о публикации №118062106083
Рецензии