Забуть минуле не вдається
Свого минулого заштопую рубці,
Так довго рани болю заживали…
А я тримала мрії у руці,
Які спокійно жити не давали.
Із ядом в серце вцілила стріла,
Тоді воно навіки скрижаніло,
Хоча в тебе закохана була,
Ховать в душі любов свою не вміла.
Усе дощі нам вимили з душі,
Кохання наше грози розтоптали…
Зів’яли в душах білі спориші,
І мальви в чорну ніч повідцвітали.
Заштопую рубці тепер в душі,
Тоненька нитка з вузликами рветься…
З тобою стали холодно-чужі,
Але забуть минуле не вдається.
Забыть прошедшее не получается
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118062006685
Свидетельство о публикации №118062006685
Рецензии