Ти бачиш, як тремтять мої долоні.
І як сумують очі молоді.
Та лише дужий біль у моїх скронях
Нагадує мені, яким є ти.
Часи були, коли я вподобала
В тобі світлину із дівочих мрій.
Та подорослішавши упізнала
Прообраз, яким вправно володів.
Ти показав ілюзії початок,
Та не сказав, яким буде кінець.
Тебе вважала кимось величавим,
Та досить. Власноруч тисну на хрест.
Думки мої заполонив собою,
Та ніжності у відповідь хотів.
Я обеззброєна - коли з тобою.
Та тільки справжнім бути ти не вмів.
Я дарувала вперше ті цілунки,
Які від мене ще ніхто не знав.
І не благала ні про подарунки,
Ні про таке, що світ ще не відав.
Та попри біль і зраду, душа юна
Пораду запитає в голови,
Бо справи серця - інша то комуна,
Яку не перетнути без війни.
(Присвячується Лізі)
Лизе
© Copyright: Мила Полянская, 2018
Свидетельство о публикации №118061801466
Свидетельство о публикации №118061801466
Рецензии