Василь Герасимюк. Я прокинулся в серпне...

Я прокинулся в серпне из холодных космацких отав... 
и в порфировом Киеве, как бы мне там ни жилося,
это место, где детство босое прошло, - как волосья,
я над росами высмотрел и в росах холодных собрал.

Словно буковый лес, я под утро шепчу: «Ты не плачь…»
Похожу я на дурня и сном, и премудростью леса.
А на желтом стекле тебя снова обняло то место -
все из маленьких букв, как гарольд, коль заводишь про плащ.

Тёплы камни осенние. Утро! – на запах, на гул.
Плечи голы, как сено… И видно ж тебе – на полсвета!
Ты на утреннем ветре лежишь…Ты лежишь расповита,
как роса! Так лежишь ты одна, изо всех, что я знал и забыл.
            
Неужели уже не прижмутся до желтых озер два листка?
Всё летят, пропадают и в ветре, и в стуке
на рассвете, когда дорастаем до тех, что на буках…
Как вчера… Еще теплые камни спиною ползут.

Что ж, мы в серпне живем, там, где каждый сгорал на ветрах.
Здесь так много от каждого. Только под утро недосыть…
Потому это, может,что душа на рассвете попросит…
И такого попросит – у холодных космацких отав.




Я прокинувся в серпні з холодних космацьких отав...
І в багряному Києві як би мені не жилося,
це неспинене місто дитинства твого – як волосся,
я над росами вгледів і в росах космацьких зібрав.

Наче буковий ліс, я під ранок шепочу: “Не плач...”
Я нагадував блазня і сном, і премудрістю лісу...
А на жовтому склі тебе знову закутало місто –
все із літер малих, як гарольд, коли йдеться про плащ.

Теплі камені осені. Ранок! – на запах, на гул.
Плечі голі, як сіно... І видно ж тебе – на півсвіта!
Ти на вранішнім вітрі лежиш..Ти лежиш розповита,
 як роса!..Так лежиш ти одна, з тих, що знав і забув.

...Та невже не притулю ніколи до жовтих озер
два листки?..Все летять, пропадають у леготах, стуках
на світанку, коли доростаєм до тих, що на буках...
ніби вчора... Ще тепле каміння плечима повзе.

Що ж, ми в серпні живем. У повітрі, де кожен згорав.
Тут багато від кожного. Тільки під ранок не досить...
Втім, це, може, тому, що душа на світанку попросить...
І такої попросить – з холодних космацьких отав.