Згадалося...
Іде на милицях із хати
Гостей зустріти дорогих –
Онуків і дітей своїх.
Така беззахисна, маленька,
На ній хустиночка біленька
Й святкова сукня. Пам’ятаю,
Як я матусю обіймаю,
А в неї – сльози на очах,
І милиці тремтять в руках.
Мабуть, тоді вже мама знала,
Та нам нічого не казала,
Що дні полічені її.
… Дивлюсь на небо – вдалині
Крізь небо зірка пролетіла,
Мабуть, й вона комусь світила…
Свидетельство о публикации №118061206823
З теплом та повагою.
Васютинская Галина 13.06.2018 19:41 Заявить о нарушении