Слова повернуться...

А серце проситься на волю
у листопада пізню пору,
життя - як прибране вже поле,
і сенс його відвертий і прозорий.
 
Гаїв, розтерзаних негодою, дерева
скриплять, як нібито ридають,
як щастя втрачене жовтневе,
клин журавлиний вітер забирає.
 
Слідом за вітром і душа сумує,
і рветься в небо птахом полоненим...
Нема нічого марного і всує
у Всесвіті і в осіні шаленій.
 
Тополі: - ні листка, а ні пташини,
мовчить скорботно небо сиве,
але любов сильніше тліну,
душа важливіша за стать звабливу.
 
А спорожнілу вщент алею
сніг чистий ніжно пухом вкриє.
Як зірка, знов зійде над нею
незгасна і пронизлива надія.
 
Ви не шкодуйте надто, не жалійте,
що бреше вам осіння та дорога,
хай попіл букв розвіє вітер,
слова повернуться до Бога.


Рецензии