Сумн люди

Я знов малюю по листку думками,
Болить і серце й залишки душі.
Я знов сумний і я кажу віршами,
Що краще б я не вмів писать вірші.

Я бачу кожен день сумних людей
І знаю через що вони страджають:
Несправедливість, знищення ідей,
Ненависть там, де, начеб-то, кохають.

Я знаю чого хочуть такі люди,
Для них підтримка, як ковток води.
Але натомість, через спину в груди
Стріляють друзі, а не вороги.

Мені болить, болить за цю країну,
За цих людей, за тих, хто поруч був.
За ту малу, нехай і не єдину,
За всіх, кого, можливо, вже забув.

Але забути - це ж іще не зрада,
Бо я живий, я досі не помер
І коли йшов, сказав: "Пробач, так надо,
Я скоро повернусь." Та ж ось тепер

Я знов стою у тебе на порозі.
Я повернувся, я ж пообіцяв.
Я довго йшов по тій важкій дорозі
І щоб пройти - багато що віддав.

Таке питання: я кохав даремно?
На що заради мене здатна ти?
Скажи одне: між нами все взаємно,
Чи ти спалила всі мої мости?

Якщо взаємно - так, я буду радий,
Якщо мости всі спалені до тла -
Най буде, просто йди і вже не згадуй
Мене, мої вірші, мої слова.