Ми довго будемо все пам‘ятати,
Про страхітливі дні війни.
Коли гриміли над людьми гармати,
З війни не повертаються сини...
А матері це все як пережити,
Був син, тепер уже його нема...
Він мріяв сіяти хліба, косити,
Не збудеться — така страшна війна.
Нам дні cтрашні ніколи не забути,
Як плакало мале іще хлоп‘я,
Тата у нього вже не може бути
Війна взяла... Хай їй не буде вороття.
І сльози жінки молодої не забути
Тієї, що вдовою рано стала.
Коханий вже не зможе з нею бути —
Війна проклята, без жалю, забрала.
Ми будемо все довго пам’ятати…
Ми будемо пам ятати
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2018
Свидетельство о публикации №118060207513
Свидетельство о публикации №118060207513
Рецензии