Володимир Висоцький Пiсня про загиблого пiлота
Всю війну під зав'язку я додому тягнувся,
Був гарячим в боях, воював ділово.
Ну, а він поспішав, і в цей раз не пригнувся,
У війні взад - вперед повернувся, за два роки він ранку цього.
Не чутно його пульсу ось з цієї весни,
Я пірнав з головою в довоєнному сні,
І дивлюся, як дурень, важко дихаю вмить.
Він був кращим, добрішим, та таланить мені.
Як вареник в сметані, я не жив, Бог те знає,
Не просився у тил я, чи під долі поділ.
Та мовчання жінок знов і знов натякає:
«Як би ти там навіки лишився, може б мій би назад долетів».
Це повірте для мене запитання сумне,
Мені ж теж не солодко, що лишили мене.
Твердо відповідь вивчив: «Вибачайте, що сів,
Випадково тоді повернувся, повернувся, а він не зумів!»
Він кричав наостанок в літаку, як горів:
«Ти живи, ти дотягнеш!», - цю команду я чув.
Ми літали під богом, біля райських садків,
Трохи вище піднявся, і сів там, ну а я до землі дотягнув.
Стрів пілота засухо райський аеродром,
Він на черево плюхнув, не котився цебром.
Він заснув – це назавжди, він співав – та без слів,
Так от я повернувся, повернувся, ну а він не зумів.
Навкруги і навіки винен я перед тими,
З ким сьогодні зустрітись я за честь би вважав.
Залишитись живими спромоглися не всі ми,
Пам'ять мучить і совість вбиває, зазвичай, хто їх мав.
Скупо, чітко і точно відраховано час,
Термін звісно ж короткий, як і смуга у нас.
І на ній хтось розбився, хтось злетів назавжди.
Ну, а я приземлився, ну, а я приземлився, і призвів до біди.
- переклад Володимира Туленко
Музика: Володимир Висоцький
Слова: Володимир Висоцький/Володимир Туденко
https://www.youtube.com/watch?v=gkOGIdrgdTo
*****
Владимир Высоцкий «Песня о погибшем лётчике»
«Песня о погибшем лётчике» («Песня о погибшем друге»). Эту песню Владимир Семёнович решил написать после того, как узнал об истории фронтовой дружбы двух лётчиков - Скоморохова (https://vk.com/wall-18181383_234434) и Филиппова. Друзья долго летали вместе, но один из боёв стал для прославленной пары последним: весной 1945 года Филиппов погиб в воздушном бою, а Скоморохов с трудом посадил потрёпанный самолёт. После лётчик прожил долгую жизнь, но горевал, что рядом нет того друга, с которым они прошли тяжёлые испытания. Поскольку подобных историй после Великой Отечественной войны было много, то Высоцкий не стал сюжет песни строго привязывать к Скоморохову и Филиппову. У него лётчик погибает в 43-м, нет ни фамилий, ни имён. Таким образом песня охватывает как можно больше ветеранов, тех, кто принёс Победу нашей стране и всему миру, кто отдал очень и очень многое, но всё равно, совершив подвиг всей жизни, испытывает чувство вины, помня о точно таких же воинах, но не встретивших своего победного мая. Тема Великой Отечественной вообще занимает важное место в обширном творчестве Высоцкого, и он очень точно подмечал те тонкости, те чувства, которые испытывали фронтовики во время и после войны. Ему приходили письма, где ветераны спрашивали, а не тот ли он Высоцкий, с которым они воевали. Из такой серии - реалистичных, проникновенных, трагичных, но в то же время живых произведений и «Песня о погибшем лётчике».
Владимир Высоцкий «Песня о погибшем лётчике»
Всю войну под завязку я все к дому тянулся,
И хотя горячился, воевал делово.
Ну, а он торопился, как-то раз не пригнулся,
И в войне взад-вперед обернулся, за два года всего ничего.
Не слыхать его пульса с сорок третьей весны,
Ну, а я окунулся в довоенные сны,
И гляжу я, дурак, но дышу тяжело.
Он был лучше, добрее, ну, а мне повезло.
Я за пазухой не жил, не пил с Господом чая,
Я ни в тыл не просился, ни судьбе под подол,
Но мне женщины молча намекали, встречая:
«Если б ты там навеки остался, может мой бы обратно пришел».
Для меня не загадка их печальный вопрос,
Мне ведь тоже не сладко, что у них не сбылось.
Мне ответ подвернулся: «Извините, что цел,
Я случайно вернулся, вернулся, ну, а он не сумел».
Он кричал напоследок, в самолете сгорая:
«Ты живи, ты дотянешь!», - доносилось сквозь гул.
Мы летали под богом, возле самого рая,
Он поднялся чуть выше и сел там, ну а я до земли дотянул,
Встретил летчика сухо райский аэродром,
Он садился на брюхо, но не ползал на нем,
Он уснул - не проснулся, он запел - не допел,
Так что я вот вернулся, вернулся, ну а он не сумел.
Я кругом и навечно виноват перед теми,
С кем сегодня встречаться я почел бы за честь.
Но хотя мы живыми до конца долетели,
Жжет нас память и мучает совесть, у кого она есть.
Кто-то скупо и четко отсчитал нам часы
В нашей жизни короткой, как бетон полосы.
И на ней, кто разбился, кто взлетел навсегда.
Ну, а я приземлился, ну, а я приземлился, вот какая беда.
Свидетельство о публикации №118060106645