Помовчу…
Уже в душі клубочаться тумани,
Всі вікна й двері – знову на замку…
Колючий погляд підлого обману
Колотить каву холодно-п»янку…
Сивіє дим, сплітається у коси,
Й косматі хмари – наче міражі.
Щемлять на серці крапельками роси,
І ятрять рани точених ножів…
О, дайте крил широких, лебединих,
Я аж до хмар закудланих злечу.
А в осінь тиху , в затишну годину
Я про свій гріх тихенько помовчу…
***
Помолчу
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118052406501
Свидетельство о публикации №118052406501
Рецензии