Володимир Висоцький Лист до Юностi

Володимир Висоцький «Лист до «Юності» 

Здрастуй, «Юність»! Цеж бо – я,
Ганна Чепурниця,
Я – однолітка твоя,
Сільська молодиця.

Матінка мене довбе,
Боячись онуків:
«Рано ще, зганьбиш себе,
Як не будеш слухать!»

Мати в мене інвалід,
Бо дістала травму
Ходить вона так, як слід,
В церкву православну.

Також ходить по хорам,
Гавкати вже стала.
Та в науки святий хрпам
Краще б забігала.

«Юність», прошу, це – не сміх,
Ти читай цю драму!
Наш ветлікар, звісно ж міг, -
виходити маму.

Батька гне радикуліт
Вже горизонтально.
Він - воєнний інвалід,
Так що, - все нормально.

Дід мій в захваті від вас
й висловив пошану:
«Мабуть, все від Бога в нас,
Та телеекрану».

Знов гадаєш ти, зеле:
«Хто це спозаранку,
знов листа до мене шле?
Звівсно ж -  хуліганка!»

Ні, я вперше, без облуд, -
про свого вам Мітю.
Сльози ллються, - буде бруд,
Далі з цеї миті.

Я жива, то й сльози ллю,
Вам таке не диво,
Я ж надію голублю,
Дійде лист до вас в Москву,
Буде все красиво.

Не лишай мене одну,
відгукнися, «Юність»!
Ну, куди тепер я, ну?
Що робити, не збагну?
Хоч давися в клуні!..
 
Ні, я краще - від і до,
Тобто - факт за фактом.
Тут гадюче, бач, гніздо
скублилося раптом.

Захисти від дурнів злих,
Розкажи відверто
Про адептів двох твоїх,
бо інакше - смерть їм!

Мітя, як сказати? – він.. -
Той, з яким я, с...
То й пішла з ним на зажин, -
З оцим комбайнером.

Жар від Міті аж летів,
Що здалеку видно!
Він розжарився, пихтів
Правда, він не так хотів,
Я в усьому винна.
 
Це було попід шосе,
де  зім’яли драба…
«Юність», ти збагнеш усе,
Як і я, ти ж баба!

Висновок лише один –
Так усе б і сталось,
Я – брюнетка, він – блондин,
Я одна, і він один,
Я ж бо з ним навчалась.

Звісно ж це ми з ним дарма!
Але кров вирує...
Вмить, як три богатиря
Три хлоп’яги  крадькома,
Миколай керує.
 
Ледь прикрили наготу
від конфузу троохи,
а вони кричать: «Ату!» -
та глузують, лохи.

Глум - забава для хлоп’яг,
в них натура груба!
А наліпша із розваг -
коли це - без шлюбу...

Мітя битися поліз.
Голий рвав тусовку. 
А десь, наче зза куліс,
З Коля зве мене у ліс, -
Наче прошмандовку.
 
Потім ірод заховав
В Міті одежину,
Друзів двох іще наслав,
Потім сотням змалював
Бісову картину…

Це - кохання, чи ж бо, ні?
Передай три слова!
(Розтлумач скоріш мені,
Заживе ж бо знову…)

Здогадайся просто так,
Чи скоріш хоча би,
Я - про нижче живота
Мову повела отак.
Ми ж обидві баби!
 
Вже боюсь, не втямиш все ж,
Хоч, простіше брукви:
Як краєчок відігнеш,
Там ти звісно їх знайдеш -
Три веселі букви.
 
- Переклад Володимира Туленко

*****
Владимир Высоцкий «Письмо на «Юность»   


Здравствуй, «Юность», это я,
Аня Чепурная.
Я - ровесница твоя,
то есть молодая.

То есть мама говорит,
Внука, не желая:
«Рано больно, дескать, стыд, -
чтобы не жила я».

Моя мама - инвалид,
получила травму,
и теперь благоволит
больше к божью храму.

Любит лазить по хорам,
Лаять тоже стала,
Но она в науки храм
Тоже б забегала...

Не бросай читать письмо,
«Юность» дорогая!
Врач мамашу, если б смог, -
Излечил от лая.

А отца радикулит
гнет горизонтально.
Он - военный инвалид,
так что всё нормально.

Вас дедуля свято чтит,
говорит пространно:
«Всё от Бога, - говорит, -
или от экрана».

Ты подумала - де, вот -
встанет спозаранка
и строчит, строчит и шлёт
письма, хулиганка!

Нет, я правда - в первый раз,
о себе и Мите...
Слезы льются - будет грязь,
но письмо дочтите!

Я ж живая, вот - реву,
Вам-то всё повтор, но
Я же грежу наяву:
Как дойдёт письмо в Москву -
Станет мне просторно.

Не бросай меня одну
и откликнись, «Юность»!
Мне - хоть щас на глубину.
Ну куда я денусь, ну?
Ну, куда я сунусь?..

Нет, я лучше - от и до,
что и как случилось.
Здесь гадючее гнездо,
«Юность», получилось.

Защити (тогда мы их! -
Живо шею свертим)
Нас, двоих друзей твоих,
А не то тут смерть им.

Митя - это, как сказать? -
это я с которым...
В общем, стала я гулять
с Митей-комбайнёром.

Жар валил от наших тел
(образно, конечно).
Он по-честному хотел, -
Это я (он аж вспотел!), -
я была беспечна.

Это было жарким днём,
посреди ухаба...
«Юность», мы с тобой поймём,
ты же тоже баба!

Да и хоть бы между льдин -
Всё равно б случилось:
Я - шатенка, он - блондин,
Я одна - и он один.
Я же с ним училась!

Зря мы это с Митей, зря!
Но ведь кровь-то бродит...
Как - не помню, - три хмыря,
Словно три богатыря,
Колька верховодит.

Защитили наготу
и прикрылись наспех.
А уж те орут: «Ату!» -
поднимают на смех.

Смех - забава для парней,
страшное оружье!
Ну, а здесь - еще страшней,
если до замужья.

Наготу преодолев,
срам прикрыв рукою,
Митя был как прямо лев.
Колька ржет, зовет за хлев,
словно с бэ, со мною.

Дальше - больше: он закрыл
Митину одежду,
Двух дружков своих пустил -
и созвал сто сорок рыл
с деревень и между...

Вот люблю ли я его? -
передай три слова.
(И не бойся ничего:
заживет - и снова...)

Сло;ва, надо же вот, а!
Или знак хотя бы!
В общем, ниже живота...
Догадайся живо! Так
Мы же обе - бабы!

Нет! Боюсь, что не поймёшь.
Но - я истый друг вам:
Ты конвертик надорвёшь,
левый угол отогнёшь -
там уже по буквам.

*****
Как-то так:

https://www.youtube.com/watch?v=xO5D_u9PFDc