Що у місті моєму? Bесна, чи ні?
Пахне кава - жаданна винагорода
за самотність... І вікна відчинені.
Bизираєш, там вулиця ллється горда,
як асфальтова річка і де не де
невгамовні пташки цвірінчать навмисно,
щоб мені не спалося. Нема людей.
Дощ іде, наче хтось розірвав намисто.
Дріботить потихесеньку, бо сліпий,
заблукав і застиг на даху, каліка.
Хочеш, Єву з Адамом з багна ліпи,
тільки знаєш, мене у Творці не кликай.
Я б зостався, я кави додав би ще -
другу чашку, можливо - іще і третю.
я звикав би до міста мого, лишень
дуже важко звикати мені до смерті.
Не моєї - чужої, бо десь - війна,
там пташки не співають, немає кави...
Тільки Єва заплакана, та вона
для Адама загиблого не цікава.
кава
© Copyright: Винил, 2018
Свидетельство о публикации №118052009594
Свидетельство о публикации №118052009594
Рецензии