Своему дедушке Николаю

Своєму дідусю Миколі

Пам’ятаю свого дідуся,
Його сірі глибокі очі.
Руки дужі робили охоче
І сіяла добром постать вся.

Пам’ятаю його голос рідний.
І нічні оповідки воєнні
Про події тривожні, буремні -
Дітлашні були так необхідні.

Груди всі його - вщерть в нагородах.
Він дійшов майже десь до Берліну.
Але мало там сам не загинув
У важких тих воєнних походах.

Але вижив - і дякувать долі!
Повернувся на Батьківщину
І служив їй трудом до загину.
Мав і діток і внуків доволі!

Пам’ятаю гостинці від діда
І сортів з двадцять яблук в садку.
Все він встиг на своєму віку.
То ж за Мир, за життя вдячність щира!

А Микол, всеж, загинуло стільки!..
Василів, і Степанів, Іванів...
І садків не насаджено гарних.
Стільки діток не бачило світу!

Бо забрала проклята війна,
Що розруху лиш, голод лишає.
Миру нам, всьому рідному краю!
"Миру - мир",- хай по світу луна!


Рецензии