I ось..

І, ось, як завше, скошена трава,
Мого кохання огняні доріжки,
Як боляче ступати, хоч на край,
Як боляче мені. Остигніть трішки!

Щовечора у мене б'ють гвіздки,
При лоївковім світлі юродиво,
До сходу Сонця почуттям різким
Кохання. Я вмираю, втім щаслива!

Наранок посміхаюсь, безталанна,
Я вірю у мару - чого не слід,
А, справді, чого варте те кохання?
Одначе, я пишу про нього в світ.

Багато вже написано по тому,
Про ніжності, цілунків рясний плід,
Та зроду я не бачила такого,
Щоб любощів було занадто. Ні!

Нехай же зазіхають наші діти
На ту любов: без краю і кінця,
Про неї я писала б ще із віку,
Про нас з тобою, як полишуть гам.

Бо ще ж бо не дописана сторінка,
Рядок урвався….,слів іще пітьма…,
Як добре те, що можу, хоч ізрідка,
Вдихати весь оцей амонiак.

14.05.18.


Рецензии