Матусю рiдна, зморена пташино

Матусю рідна, зморена пташино,
Голубко мила, зіронько моя!
Ти все життя  собою освітила,
Щоби  в темряві не залишалась я.
Немає слів таких - тобі  сказати,
Що ти – мій найдорожчий оберіг,
Який після падінь зумів підняти,
Мене від лиха всякого беріг.
Ти дарувала  серце по частинці.
Тепер воно нестерпно так щемить.
Як ліки віднайти тобі – гостинці,
І болі серця, рідная, зцілить?
Моя заступнице, душі моєї  втіхо,
Боюсь, щоб доля не образила тебе.
Молюся, щоб тебе  минало лихо,
Щоб благодать лилася із Небес.
О милосердний Боже, о, Учитель,
Навчи мене такого ремесла,
Щоб  болі мамині усі зцілити,
Щоб захистити я її змогла
Від сліз, розчарувань і від зневіри,
І від розлук із близькими людьми,
І від даремних сподівань без міри,
Від негараздів, що в життя прийшли.
Помилуй, Господи, мою зозульку сиву,
Порадницю ріднесеньку мою.
Пошли їй квітів шепіт легкокрилий,
Років прудких минущість – без жалю.
Пошли о, Господи, їй тихе щастя,
Любов святу, джерельної води.
Не відбери матусеньку завчасно,
А вбережи від всякої біди!