Оксана Пахлевская. Вдаль - горизонт. Охра. Бирюза

Вдаль - горизонт. Охра. Бирюза.
Разбито небо яркостью разряда.
В тебе любовь бродила, как гроза
над молодым и обомлевшим садом.

То говорила голосом воды,
то обрывалась в темноте струною,-
он был, тот сад, совсем уж молодым.
Гроза его прошла хоть стороною.

Запомнит он тень ее крыла -
гроза нигде с дороги не свернула,
а лишь за плечи молча обняла,
в глаза всего лишь тихо заглянула.

Ведь ей уж было больше тысяч лет.
А у него едва проклюнулися листья.
Полуживой, он ей смотрел вослед.
И расцветал. И плакал. И молился.

Оригинал:

Оксана Пахльовська. "Далекий обрій. Вохра. Бірюза."

Далекий обрій. Вохра. Бірюза.
Розбилось небо золотим розрядом.
В тобі любов ходила, як гроза
над молодим і обімлілим садом.

То говорила голосом води,
то обривалась в темряві струною, -
він був, той сад, ще зовсім молодий.
Гроза його минула стороною.

Він пам'ятає тінь її крила -
гроза ніде з дороги не звернула,
а лиш за плечі мовчки обняла
і тільки в очі тихо зазирнула.

Бо їй було багато тисяч літ.
А в нього ледве прокидалось листя.
Напівживий, він їй дивився вслід.
І розцвітав. І плакав, І молився.