Володимир Висоцький Балада про любов

Володимир Висоцький «Балада про любов»

Коли вода всесвітнього потопу
У межі берегів втулилась знов,
Із піни вже минучого  потоку
На берег тихо вибралась Любов.
Й розстанула в повітрі ще до строку,
А строку було сорок сороков.

І диваки на світі є такі,
Що п’ють нектар цей жадібно з руки.
І не чекають ні нагород, ні покарання,
І думають, що дихають не так,
Вони раптово потрапляють в такт
Такого ж подиха із вечора, та з рання.

Я поля закоханим встелю,
Хай співають увісні, та й наяву,
Дихаю - це значить, що люблю,
Я люблю – це значить, що живу.

(2)
Чекають мандри нас й поневіряння,
Любов – країна радісна й сумна
І лицарям своїм випробування
Складає й призначає лиш вона,
Захоче і розлук, й у даль блукання,
Полишить відпочинку й сну вона.

Шалених тих назад не повернуть,
Вони ж бо згодні навіть заплатить
Будь чим, своїм життям би ризикнули,
Щоб не зірвать, щоб тільки вберегти
Чарівну нитку, щоб вперед іти..
Яку між ними доля протягнула.

Свіжий вітер ім хмільним напоєм став,
З ніг збивав із мертвих воскрешав,
Бо, якщо ніколи не кохав,
Значить, що не жив, й не існував.

(3)
Усіх, хто так захлинився любов’ю,
До котрих вже не докричишся ввік,
Рахують її брехня й базік роптання,
І цей рахунок виписаний з крові,
А ми поставим свічку на прощання
Загиблим від любові марний лік.

Їх голоси зливатись можуть в такт
Їх душі ходять тільки у квітках,
І вічністю навчились разом дихать,
Зустрітися із подихом в вустах
На хитких переправах і мостах,
І перехрестя всесвіту проїхать.


Я поля закоханим встелю,
Хай співають увісні, та й наяву,
Дихаю - це значить, що люблю,
Я люблю – це значить, що живу.


- Переклад Володимира Туленка

*****
Владимир Высоцкий «Баллада о Любви» 

Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась Любовь
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было сорок сороков.

И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь,
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...

Только чувству, словно кораблю,
Долго оставаться на плаву,
Прежде чем узнать, что «я люблю», -
То же, что дышу, или живу!

И вдоволь будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Всё строже станет спрашивать она.
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...

Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...

Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит, и не жил, и не дышал!

Но многих захлебнувшихся любовью -
Не докричишься, сколько ни зови...
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибшим от невиданной любви...

Их голосам дано сливаться в такт,
И душам их дано бродить в цветах,
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...

Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!

КА-РА-ОКЕ:

https://www.youtube.com/watch?v=WHbQ8d8FVR8