Війна - цариця страху, смерті, горя,
Посіяла розруху без жалю,
Зламала, наче гілля, людські долі,
І в пастку заманила всіх свою.
Квиток на щастя вирвала й закрила,
пітьмою ночі небо голубе,
І обпалила лебедині крила,
Позарившись на світле і св яте...
Він не прийшов,вона його чекала,
Як сонце виглядала у вікні,
Веселим,молодим запам ятала,
До неі він всміхався лиш ві сні.
Таке кохання вічним мало бути,
Якби до неі повернувсь живим,
Так й не змогла за все життя забути,
Проплакала всі ночі й дні за ним.
З роками фотокартка пожовтіла,
Та щирий погляд час не змарнував,
Біля ікони на стіні висіла,
І рідний образ жить допомагав.
Вже сивиною вкрилася голівка,
І старість приступила на поріг,
Спливло життя, як кінофільму плівка,
На перехресті зламаних доріг.
На перехрест зламаних дор г
© Copyright: Диана Войт-Попадюк, 2018
Свидетельство о публикации №118050608777
Свидетельство о публикации №118050608777
Рецензии