Друзям дитинства й юност мо

По-чеховськи ми можем всі сказати:
"В дитинстві в нас дитинства не було".
Дорослими ми рано мали стати.
Життя таку нам долю відвело.

       Бо ж танками,принісши важкі втрати,
       Проїхала по нас ота війна...
       В когось забрала батька, в когось - брата ....
       З дітьми лишилась матінка одна.

Тож з нею розділили всі турботи
Про хліб і сіль,хоч ще були малі.
І не цурались жодної роботи
Ні вдома, ні в колгоспі, на землі.

      Ще першачками кок-сагиз збирали,
      Несли щодня торбинки на ваги,
      В коморі за них пряники давали-
      І радість не вміщалась в береги.

Канікули не в таборі гуляли.
Тоді про це і мріять не могли.
З дорослими у полі працювали:
Пололи, і косили, і гребли.

       На зиму влітку торф заготовляли,
       Щоби було чим хату протопить.
       Із лісу хмизу в'язанки таскали.
       І все ж яке то щастя було - жить.

А вечорами тихими збирались
Десь на колодках чи на моріжку:
Пісні співали, грались, танцювали.
Не скаржились на долю нелегку.

        Училися і мріяли крилато
        Про те, що нас порадує ще світ,
        Що кожен з нас ще зробить так багато,   
        Щоб залишити на Землі свій слід.

Ми в юності були такі багаті
І щастям переповнені були.
Нас не манили золото,палаци,
А честь свою і совість берегли.

        Ми вірили,що нам усе під силу.
        Для нас були відкриті всі путі.
        Працюй, учись, долай свої вершини,
        Які ти сам облюбував в житті.

Дружили вірно, щиро, незрадливо,
Ділилися секретами,теплом.
Кохати ми не за кишені вміли-
За серце й душу,сповнені добром.
    
        Трудились і жили, як нас учили,
        І не чекали манни із небес.
        Найперше завжди дбали  про Вітчизну
        І лише потім дбали про себе.

Життя не завжди ніжно нас ласкало,
Були і суперечки, і бої.
Та ми завзято труднощі долали,
Не зраджуючи принципи свої.
 
         Ми вірили в свої ідеї свято
         І мріями високими жили:
         Держава наша щоб була багата
         І люди в ній щасливі всі були.
   
В полатаній благенькій одежині
Літа дитинства й юності пройшли,
Ми від роботи не ховали спини,
Так і себе, й державу одягли.
         
         З батьками ми її відбудували
         Із повоєнних тих страшних руїн.
         Космічною держава наша стала,
         На щаблі вищі вивели її.

А нинішні усе те зруйнували,
Корупцію повсюдно розвели,
Державу розорили, обікрали,
Народ до "Гондурасу" привели.

         Й пояснюють: "Усе то - пострадянське",
         Мов, винні і батьки наші, і ми.
         Самі ж дають пусті все обіцянки,
         Не боячись гріха перед людьми.

То свята ліквідовують, то дати,
Міняють назви вулиць, міст і сіл,
То пам'ятники знишують завзято,
Щоб вивітрити пам'ять звідусіль.

          Реформи якісь, нібито, приймають,
          Вкраїною торгують день у день,
          Що значать ті реформи - вони знають:
          Їм треба просто винищить людей.

Реформами лишають права жити
Тих, хто держави міць розбудував,
Щоби новим було чим багатіти,
Цінують вони тих, хто більше вкрав.

           Нові господарі жирують нині,
           На злиднях,на крові. Життя їх- шик!
           А тим,хто на плечах тримав країну,
           Дороговказ-історії смітник.

Ми золота й мільйонів не надбали,
Взірцем для внуків і дітей були.
Держави і народ не обкрадали,
Бо ми завжди по совісті жили.
 
           Дітей учили чесно, гідно жити,
           Завжди за правду до кінця стоять,
           Не золотом, а честю дорожити.
           То ж їм нема нас в чому докорять.

О,як хотілось нам би ще зібратись,
Хоч посріблила скроні сивина,
Щоб разом все,що прожили, згадати,
І тих,кого із нами вже нема.
            
           За світлі душі їх підняти келих,
           Про них ми пам'ять завжди бережем,
           Про Саш і Нін,Славків і Олексіїв...
           Вони живі, допоки ми живем.