НенАвисть не живе в моїй душі,
Бо то для переможених та вбогих.
Лишень безмірний сум… І все дощить –
Важкі краплини падають під ноги.
На скалки розлітається життя –
Повільно, немов знехотя, ліниво…
До гіркоти, до самозабуття
Вглядаюсь в небо через чорні зливи.
Та інколи п’янить, мов теплий грог,
Дорогоцінний дар – ранкова тиша.
І я спішу складати епілог,
Хоча за мене вже його хтось пише.
У павутинні слабшають слова,
І світлоокі янголи завмерли.
…Мені щастить: я все іще жива,
Снаряд не вцілив, з голоду не вмерла.
I знову про вiйну
© Copyright: Нелли Топская, 2018
Свидетельство о публикации №118050409026
Свидетельство о публикации №118050409026
Рецензии