Не слухала Тараса...

Не слухала Тараса з москалем кохалась,
На цвяхи соломка любим підкладалась.
Тріснуло корито, свиней годувала,
Думала що щастя собі будувала.
  Діти у подолі іще немовлята,
  Хочуть їсти, пити, а немає тата.
  Ті що похитріші йдуть жебракувати,
  Далеко на захід від ріної хати.
Кидають рідненьку на проізволяще,
Мріють що у приймах жити буде краще.
Кому пощастило стають паничами,
То є сите щастя з сумними очами.
  Начебто усе і гарно, усього хватає,
  Тільки соловейко в душі не співає.
  Бо нема там неба кращого у світі,
  Мовою чужою розмовляють діти.
І поки по світі вони так мандрують,
На цвинтарі неньку вороги гвалтують.
Забирають в неї тих, хто не кинув в скруту,
Боронивших від біди, зовнішнього бруду.
  Тих які лишились неньку доглядати,
  Не побігли копійки в чужині збирати.
  Отих справжіх і найкращих її вірних діток,
  Віднімають найдорощє і тому я свідок.
Україно твої діти, ти їх народила,
Няньчила і колисала, на руках носила.
А вои такі всі різні, долі подарунок,
В когось мислить голова, а у когось шлунок.