Любити людей

Вже  немало  проминУло  рОків,
З  дня  коли  до  Бога  я  прийшов,
Та  чомусь  охоплює  неспокій,
Коли  йдеться  мова  про  любов.

Бо  неправдомовцями  вважає
Слово  Боже  християн  таких -
Що  неначе  Бога  полюбляють,
А  братів  ненАвидять  своїх.

Та  нікого  цим  не  обдурити -
Бога, що  не  бачимо  в  житті,
Зовсім  ми  не  можемо  любити,
Якщо  ненавИдимо  братів.

Не  про  тих  братів, тут  звісно  мова,
Що  у  воду  з  нами  і  вогонь,
Тих, що  з  нами  в  радощах  і  в  горі,
Що  тебе  приймають  за  свогО.

Мова  тут  про  інших, незнайомих,
І  не  тільки  добрих, але  й  злих,
Хто  не  заслуговує  любові,
Тих, кого  рахуєм  за  чужих.

Ось  когО  потрібно  нам  любити,
І  пояснюється  це  отим,
Що  ми  рівні  всі, для  Бога  діти,
Як  слухняний, так  і  блудний  син.

ТОму  не  повинно нам  шукати,
Хто  любові  вартий, а  серця
для  усіх  відкритими  тримати,
Заповідь, шануючи  Отця.

Бо  хіба  самі  були  ми  гідні,
ТОго, щоб  Христос  за  нас  страждав,
І  Він  Божої  любові  приклад,
На  хресті, нам  грішникам  надав.

І  ось  врешті  зміг  я  зрозуміти -
Істину  здавалося  б  простУ,
Щоб  усіх  людей  нам  полюбити,
Треба  уподібнитись  Христу.

Треба, щоби  серцем  переможно,
Повністю  Христос  заволодів,
Лиш  тоді  побачити  ми   зможем,
Не  сторонніх  поруч, а  братів.
…
Що  ж  до  свого  внутрішнього  стану,
Я  душею  тут  не  покривлю -
Ненависті  до  людей  не  маю,
Але  ж  і  любов’ю  не  горю.

Бо  я  бачу  в  них  себЕ  старого -
Ті  ж  пороки, вади  і  гріхи,
Але  став  я  іншим, я  вже  з  Богом,
То  ж  любити, як  мені  таких?

Але  знаю, їх  любити  треба,
Бо  ми  зрячі, а  вони  сліпі,
ТОму  відшукати  шлях  до  Неба,
Ми  повинні  їм  допомогти.