Звертання до Украйни

Україно моя!
Послухай!
Зупинись попри все
і почуй:
Неповторна моя!
У вухах
Вітер галас несе!
Відчуй!

Я тебе, моя рідна прикрию
Своїм тілом від хижих птахів,
Я тебе у обіймах зігрію,
Й ми нарешті забудем ляхів.
Я тобі серце й душу відкрию,
Прорубаю до сонця шляхи –
Я до дрожі у тебе вірю,
Ти ж у мене вбиваєш цвяхи.

Україно моя!
Колиско!
Відбувається що, ти скажи?
Неповторна зоре моя,
Обелиски
Перемоги прибрати накажи.

Ми вже втратили ту перемогу,
Не для нас крізь віки йде парад,
Ми вже навіть не маємо змоги
Гідно вишити власний наряд.

Ми вже навіть не маємо змоги
Співчувати братам і сестрам,
Влаштувати ночні протести,
Цитувати своїх поетів,
Керувати своєю долей
І співати, зазнавши горя.

Я до тебе говорю, Украйна,
Ти забула про нас і себе,
Кожен тут живе на окраїні
І кричить, і свариться з небом.

І тепер я не маю надії,
Україно,
Моя рідна нене,
І нехай погорять мої мрії,
Я для цього підкину ще сіна.
Але слухай, рабине!
Ти не можеш чинити
З людьми,
Як колись-то чинили фашисти.
 Ти не можеш стріляти
В дітей!
Бо які ж вони сепаратисти?
Ти не можеш така існувати,
І відбудеться кара страшна,
Саме час щось добре почати,
Коли смерть для нас – не новина.

Саме час боротися з горем,
І мені байдужий той факт,
Яким чином його ми поборем,
Який матимо з євро контакт!

Україно моя!
Не хвилює
Ні мене, ні того, хто в землі.
Ми чотири роки воюєм,
Брат  із братом, як хлопці малі.
Нехай блискавка вдарить у Раду!
І сучасниим нашим царям
Я важливу даю пораду:
Відправляйтесь до біса к свиням!

Ми без вас відбудуєм країну,
Я кричу, надриваю зв’язки:
«Я людей цих ніколи не кину», -
В мене тухлі летять знов шматки.

Україно!
Це не олігархи.
Ти сама в цьому винна.
Отак.
Солов’їно
Ти звеш убивати,
От і вся у словах глибина.
Я не знаю вже, що й робити,
Але вірю: з тобою чи без,
Нам фашистів вдасться добити –
Не чіпали щоб наших берез.