Присвята Олександру Романько

Від народженої тобою поетеси, від покинутої тобою учениці.


Навколо безліч голосів, я - у церковнім хорі.
Мій галас мов чужий, мов твій, мов сповідь.
Довгожиття - це найпідліша із символік.
Її собі дозволити не міг поет, філософ, друг, і..
"Хрєнов пророк", ну що ж ти напророчив?
Чи напортачив, і взаправду - з'їв вогонь,
Смієшся, мабуть, ну хтоб передбачив
Цигарку-свічку за голодомор...
Філософ може і не зватися поетом,
Йому горіння труб незнане (емоційне і не тільки),
А ось поет, - всім поетичним силуетом
за визначенням є філософом (навіки).
А у могилки підвивають, ох брудні,
З огидними брехливими присвятами,
З розслюненими віршами в хустки,
Ти б розірвав їм сєпарські горлянки.
Та геть всіх їх з гострючими зубами,
Мій галас вилився у крик і став сльозами.
Співала в хорі я, де сотні голосів кричали,
Твій номер набирали, чекали.. і мовчали...
Згасає дзвін, і хор вже доспівав, а я чекаю..
Ти скажеш: "вийдем вдвох з тобою, донечка,
Ти не хвилюйся, я скажу і першим прочитаю,
Я ж нащадок - Петренка".
- А я?
- Ну а ти - Романька!
21.03.2018