Они были рядом

Они были рядом.
По берегу речки
Отряд полицаев спешил,      
Она  - в камышах ,
Заплакано личико
С бедою - один на один.
Ей было двенадцать.
Девчонка – подросток,
Вокруг же гремела война.
Тростиночка тонкая, малого роста,
Стояла вокруг тишина.
На плечиках - мамочкой сшита котомка,
В котомке - еда так скудна:
Хлеба кусочек, да две свеклины,
Картошка и горстка пшена.
Была с нею старенькая икона –
сокровище этой семьи.
Ее обнимала она. И шептала:-
Святой Николай, сохрани!
Николай Чудотворец – девочка знала
Может сейчас ей помочь
К сердцу икону она прижимала
В эту осеннюю ночь.
Война громыхает, вокруг полицаи:
«Николай, от беды меня спрячь!»
От нелюдей этих, где берегом речки,
Страшный идёт палач.
Слышны разговоры всё ближе и ближе,
- Попался сейчас кто-нибудь,
На ленты порезал, так ярость мной движет
И к чёрту отправил бы в путь.
Так старший сказал полицай, улыбаясь,
Стреляя в тростник над рекой,
Где девочка крепко держала икону,
Молясь, чтобы смерть обошла стороной.
Хоть пули свистели над головою,
Николай смог молитву принять,
Прошли полицаи ( а их было трое),
Чтоб с немцами вместе сбежать.
Фашисты ушли их не взяли с собою,
Места нелюдям там не хватило.
Сгорели в пожаре. Им всем лично кровью
Судьба за грехи отомстила.

А девочка выжила, выбилась в люди,
Икону  свою сохранила,
И вера ее защищала повсюду
И силу свою ей дарила.
И сейчас, когда я молюсь Николаю,
Молитвы сильны слова!
Девочка – бабушка моя родная,
И память о ней – жива.


ОНИ БЫЛИ РЯДОМ  (МОРСКАЯ ВОЛНА)

Вони були поруч. По берегу річки
Ішов поліцаїв загін,
Вона ж -в очереті ,
заплакане личко.
З бідою -  один на один.
Було їй дванадцять.
Ще зовсім дитина,
Навколо ж гриміла війна.
На плечах матусею  зшита торбина,
В торбині же рештки майна.
Шмат хліба, картопля та дві бурячини,
Мішечок дрібного пшона.
Була ще ікона  стара - скарб родини,
Її обіймала вона.
Зображений там був Святитель Микола,
(Він кажуть людей рятував).
А зараз війна й поліцаї навколо:
«Миколо, спаси й заховай
Від нелюдів тих, що над берегом річки,
(Вже чути розмови страшні)»
-Знайшов би когось, тай порізав на стрічку,
Така лють скажена в мені!-
Так старший сказав поліцай до загону,
Та   вистрелив в той очерет,
Де дівчинка міцно тримала ікону,
Й молилась,щоб повз пройшла смерть.
Хоч  кулі  свистіли понад головою,
Почуті були молитви,
Пішли поліцаї ( а їх було троє),
Щоб з німцями разом втекти.
Та втім втікачам не дісталося місця,
Й фашисти  лишили їх  теж,
І доля помстилась  їм  всім особисто –
Спалила вогнями пожеж…
А  дівчинка вижила, вийшла у люди,
Ікону ж свою зберегла,
І віра її захищала усюди
Від всякого бруду та зла.
 
І зараз,коли я  Миколі молюся,
То вірю: він творить дива.
Бо дівчинка та – моя  рідна бабуся,
І пам'ять про неї – жива.