Мій прекрасний легіню - ти не мій...
розум знає, а серцю погибель те...
наша зустріч - важливіша із подій,
то чому ж провина в душі росте?
Хоч не юні,- в очах таємничий блиск...
припорошені скроні... дарма... дарма...
разом нам не буть ні тепер, ні колись,
а інакше на дУші впаде пітьма.
Благодать Господня не віда меж...
від хлистів кармічних спасіння де?..
одночасно в Раю, і в Пеклі живеш,
а провина набатом в душі гуде.
Я до тебе не знала кохання шал...
я до тебе не відала бід і сліз ...
та на варті Господня ясна душа
у свідомість вплітає нам фаталізм.
Що життя - то гра, звісно, чули ми,
та загрались вдвох,- кут глухий, мабУть...
Повернуть би час, знову стать дітьми,
у яких шляхи порізно ідуть.
Не мiй...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118041702398
Свидетельство о публикации №118041702398
Рецензии
