Ну, ек щаслывым буты, коль

Ны звір ны клоныця до оjца

Мы знать хатім всё аба всём.
І ліш себя подальше пхаем.
Вот пачему j мая племяшка
Сідіт, надувшісь, как мешок.

Она закончіла, ого,
ІнЯз ведь прямо, Божэ правыj!
І не подпустіт нікаво,
Кто еj хоть словцэ дерзкэ скажэ.

Откуда ж та гордынька прёт?
Да вот... хы, перва ж буква Анка.
Да і 2нацатэ чысло
В её ражденьі вам, шо, палка?

Куда б ні ехал ты, ні шёл,
Везде понять одно хоть надо б:
Не 100іт дуцца на таво,
Хто чуть тебя умнее j стар уж.

Я тожэ, в общем-та, асёл.
І тот хачю і энтат прянік-с.
А ведь такую школк прашол!
Тебе j не снілась – Ёгі Грані.

І мог бы, ну, зачем мне кто,
На род плевать уж, здэцьця, кровныj.
Да толька тлеет аганёк:
Чево ж Анютк ні ф педагогі...

Ведь школа выкует любов:
Там деткі эдакіе взрослые!
І закаліт. Да так, шо лоб
Вспотіе од молітвыj к Богу.


Рецензии