Це - я, що сягає кудлатим корінням
Підводних, підземних грунтів.
Це - я, що кохає поезію півня
Крізь оперний шепіт богів.
Це - я, що ховає рожеві ідеї
В далеких бездонних світах.
Та лиш через те, що спираюсь на Неї
Тремтячими кроками.
В снах
шарілися мрії від власної мови,
У пасмах ховаючи мак -
Немов оксамитові райдуги крові
І золота дихали в такт.
У снах автострадами йшли пілігрими
З космічним безмежжям зіниць.
І дихав Усесвіт отими очима
І падав розчулено ниць.
У снах підіймалися грона калини
Дев'ятими валами вин.
Так м'яко шипіли багряні лавини,
Червоні лавини калин!
Та звідки це марення, хрещене виром
Глибокого вічного сну?
Чи це не міраж, не омана й не віра,
А, дійсно, усе наяву?
Сахається кольору сонця і неба
Моя несмілива рука.
І лиш через те, що не варта я, люба,
І стрічки з Твойого вінка.
Об Отечестве
© Copyright: Анна Рычок, 2018
Свидетельство о публикации №118040408384
Свидетельство о публикации №118040408384
Рецензии