Сонет 10. Конец игры и приют одиночества


Скрізь чуєш лихо –  а душа сміється,
Їй з чорних хмар цих тільки б пити й пить.
І розум від нещастя  не вжахнеться,
А силою новою закипить.
В цей день – усяку, найстрашнішу кару –
З відкритим зустрічатимеш лицем,
Сам кинешся під вибухи, під хмари,
Напоєні отруєним свинцем.
Вогонь палає –  нічим загасити,
Скінчилась гра –  та нікуди піти,
І тільки залишається просити
Останнього притулку в самоти, – 

Куди вже зарікався повернутись.
Покинуть все…спочить на дні…забутись…

Листопад 1997


Рецензии
Вот сейчас такое время, Надя, - огонь пылает,
с неба свинцовый дождь..
А остановить можно, видимо, только человеческой кровью...

Вероника Ромашкина   21.11.2022 22:42     Заявить о нарушении
Вероника, да, время такое.
Очень надеюсь, что его осталось уже не долго.

Надия Медведовская   26.12.2022 20:02   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.