Хіба не дивна річ? Якась мана:
Ось маєш спокій, маєш дні веселі.
Чому ж примхлива Муза омина
Твою умиротворену оселю?
Чого їй треба – блискавки, вогнів?
Ну добре, прогуляємось “по муках”.
Та видобуть нічого не зумів –
Ні кольору, ні образу, ні звуку.
То й що? Хіба життя не благодать?
Смакуй по краплі тиху насолоду.
За віщо, справді, ладен ти віддать
Так тяжко завойовану свободу?
За те, щоб давні бурі оживить?
А ти уже стомився їх будить.
Листопад 1997
Сонет 9. Ожившие бури
© Copyright: Надия Медведовская, 2018
Свидетельство о публикации №118040302537
Свидетельство о публикации №118040302537
Рецензии