Сонет 7. Уснули труды и дни


І внутрішній стає чіткішим слух,
І чітко розставляє пам’ять віхи –
Коли приходить невідомий друг
Зі словом незбагненної потіхи.
Ти, може, голос цей колись і  чув,
Та так давно… І де, в якій країні?
Ти, може, цих очей ще не забув,
Та чи вони належали людині?
Ти ж не боїшся стріти двійника,
Пізнать себе у образі чужому?
Ти чуєш – хтось давно тебе гука:
Ну, годі спать, ходімо вже додому!

Ти тут  один. А там, у далині –
Заснули десь твої труди і дні.

Листопад 1997


Рецензии