Тарас Шевченко
Дума про козла
В Путивлі-граді вечорами
Кричить зигзицею на брамі
Старуха. В неї доля зла
Забрала рідного козла.
Ти, кричить, гуляв раненько
У зеленім гаї,
Я ж и досі точу сльози
На тебе чекаю.
Зустрінули сіромаху
Кляті вовкулаки.
Не зумів їх подолати
Козел-неборака
Роги й кістки покидали
У брудну пилюку,
На шматочки козла рвали
Вовки-москалюки.
Ця їм справа не минеться,
Козел-отамане,
За твої кістки на помсту
вся Вкраїна встане.
Ще козлам у нас в країні
Доленька всміхнеться,
По полям, гаям зеленим
Вовча кров прол’ється.
Піднялись козли до бою —
Вольниї козаки —
І від рідних хат біленьких
Пішли в гайдамаки.
Не сумує рідна ненька,
Дід Дніпро не плаче —
Вдовольнила Україну
Помста та козляча.
1990
Тарас Шевченко. Дума про козла
© Copyright: Владислав Русанов, 2018
Свидетельство о публикации №118040110721
Свидетельство о публикации №118040110721
Рецензии