Вiдлуння кохання

Без жалю з думок тебе вигнала я,
З душі і із серця – тепер не твоя! – Я, я, я...!

І холод і біль, все потроху мене,
Немає до тебе жалю! – Є, є, є...!

Зітри номери і про зустріч не мрій!
Не смій повертатись, тепер ти чужий! – Мій, мій, мій...!

Прозоро  мов сльози відлуння лунає,
Тебе від думок у розлуці ховає… – Знає, знає, знає...!

Приховує десь, пригортає любов,
Із легкістю птаха, з безмежністю мов... – Знов, знов, знов!

Відлуння б розлуки геть гнати на віки!
Хай мріють про мене ті очі велики.

Твої неповторні,  як мірі мої.
Хто в серце наврочив тієї краси?- Ти, ти, ти...!
 


Рецензии