А що? А хто сказав...

        Уривок з «Царя духу»:

А що? А хто сказав, що компас гордий?
Врешті, говорю не шкарубніш, ніж народ...
Народ пішов на перевод — то, значить, в морду
Бог дасть народу. Ось, моєю правою.
«Ах, що це, українське?» — Тьфу, підлота...
Забули, хто вони, звідки земля пішла,
Забули корінь — матір руських міст,

Архари, короїди і кнури! І матір’ю
Не мовлять до небес! трюмні щури!
Іуди і паскуди.
Засіли в Києві —
їм керувати подавай...

А що в вас українського, ви, моськи!
Дошки співаючі, бездушні недоноски!

І ви — г.., і ваші всі вожді:
Раз світ — тюрма, то й ви — тюрму давай
На Україну, «...  правову державу»:
Це в центр уваги — знов політику,
Не Бога! і не культуру! і не компас душ —
Поезію й науку, й на довір’ї общину.

Знов обдурення, бо кращих там не буде,
А де не кращі — там новітнього нема,
Оцього кличу Бога і любові небесної.

Політика — для ваших душ тюрма:
Там все є офіційне, тож — г... не;
Зумисне викривлене, скручене, обманом —
На механічних схемах не для вас —
Засаджене у тісний чобіт: в час...

Великий Космос порівняти — й цей обрубок
Від всеоб’ємного народного буття!
Велику вічність — і земного здоха!
Політику — у центрі у так званих мас —
Й поета!
Ви! кретини!
І лізуть: я ось — офіційний (ну, г...)

Ох, ця юдоль неповноцінної людини
Щодо духовного себе й святих Небес!...


         Уривок з «Царя духу»:

              Друг:
             (встає)

Святе натхнення — безум для мерців,
Конаючих на морозці обчислень.
Удар пече вас, та без дару — тьма,
Тож краще бути в ґулях, ніж бездарним!!
І у ваших радах — верхів нема?!

Жінки, ви знаєте, за що всі голосують?
«Хто за вирубку молодняка?» —

І всі пеньки догори тягнуть руки!!!
Хто може бути проти того, що красиве?!
Жінки, чому ви перестали бути дивом? —
Трясетеся перед старими — молодих
Вбиваєте!
Жінки! попереду поганого — ви скрізь!

Як так? Де ваша гордість? Ваше добре серце?
Нечоловічі гнучкість і чутливість?

Огида до гнилого — де? де? де?

Ах, як вас обдурили хуторяни!..
Якби не ми — хто дав би царський спокій,
В якому тільки й бачите  той  світ?

Так майте ж совість! Майте стид! —
Нащо вбивати холодом поетів?
Для чого це безглуздеє життя,
Коли без серця — смерть, і навкруги —
Жодного серця?!

Дошки холодні трун
На нескінченному хороненні земних.

Що ж ви верхи собі морочите:
Вбивать чи ні ту Шапошникову?
Що ж, хто що побачить — те він є.
        (Виходить.)
      
1990 р.