Суспільства полонянка, дратівливо стогне.
В болоті обіцянка, ярмом пекучим тоне.
Помираючи філософ, душу не стривожить,
Мудрості він має посох, що знання се множить.
Космосу мала піщинка, Вести слів осягне,
Прометеєва жаринка, сірих мас досягне.
А ні слово, а ні справа, не здивує людства тінь,
Кожен день нова вистава, декорацій поколінь.
Хвилею спаде волосся, це Мінерва ворожить,
Та глухих багатоголосся, всіх "інакших"- батожить.
І ґвалтується уява, одягається у лінь,
Люди тихо гукнуть "слава!", вбивствам прокричать "амінь!".
В льна думка
© Copyright: Екатерина Степанова 7, 2018
Свидетельство о публикации №118032802945
Свидетельство о публикации №118032802945
Рецензии