Багато є думок, багато
Переживання, болю, страху…
В буденності не бачу свята,
І крок здається вже до краху.
Чому посудину водою
Заповнюю не дуже чистой?
Тому що в боротьбі з собою
Кохання рву в душі намисто.
А де ж поділа свою віру?
Чи вже камінням привалила?
Для смутку визначаю міру,
Але тоді втрачаю силу.
Бо міра та чомусь велика –
Запасам ні кінця ні краю…
Течуть з очей солоні ріки,
Як їх спинити – я не знаю.
Мій Боже, змилуйся, я прошу!..
Куди я ще піду, звернуся?..
Допоможи віддати ношу –
Я по всяк час за це молюся.
На самоті та серед ночі,
Коли закутана стражданням,
Шукаю, Боже, Твої очі,
Щоб розповісти всі бажання.
Я перш за все радіти хочу,
Хоч виклик в тому моїй долі…
Здійсни всі задуми пророчі –
Душі дай скуштувати волю!
На самотi
© Copyright: Валентина Коц, 2018
Свидетельство о публикации №118032707917
Свидетельство о публикации №118032707917
Рецензии