НадiI Савченко

Кого  в тих степах
Так старанно шукала?
Коли почалася війна!
І що, для себе…,
Тоді зрозуміла?
Коли, від снарядів,
Тремтіла…
Донецька Земля!

І чому про те…,
Стільки років мовчала?
Як…  «побратими»
Твої «бойові»!
Просто так…,
Для розваги…,
Людей в тім краю…
Катували!
Бо може вважали,
Що дуже «круті»… ?

Та як у сивушнім,
Хмільному угарі…!
Дівчат…,
На очах матерів!
Гвалтували…
Бо, вдень і вночі…,
Усім люто кричали!
Що мають…,
Якийсь то «Мандат»…,
«На відстріл»!

Тебе, мов  «героя»,
У  СМІ  -  прославляли!
І «зірку» дали тобі золоту…,
За те…, що в тій війні
Направляла!
По хатам…, що в селах,
Гарматній обстріл!

Де гинули люди!
Звичайні,  прості…
І цілі родини…
Лежали в труні!
Чомусь  діточок…,
Ти тоді, не жаліла!
Бо були для тебе
Вони вороги!

Ах Надія, Надія, Надя!
«Бідолашна» ти «сирота»…
Невже серце…,
У  грудях твоїх,
Не боліло?
Про що думала
Твоя голова?
Коли на людей…
Полювала…!
І коли палець…
Німів від курка…

25 березня, 2018 рік