Порой душе тревожно...

Буває мить коли душа в тривозі,
Їй хочеться побути сам-на-сам.
Вона неначе хижий звір в облозі,
Недоля крок за кроком по стопам.

Позаду гамір, тупіт від погоні,
Направили як вовка в западню.
А по бокам лиш прапорці червоні
Не радий зовсім в ті хвилини дню.

Сховатися б кудись від всього світу,
Накинути на себе ковдру-плащ
Щоб не побачили погончі сліду
Чи їх завести в темну гущу хащ.

Благаю тиші, вкрится б з головою
І щоб ніхто не турбував хоч час,
Щоб не було з свідомістю двобою
Все описав як є і без прикрас.


© Copyright: Владимир Ольховой, 2018
Свидетельство о публикации №118032607322

ВОЛЬНЫЙ ПЕРЕВОД.


Порой душе тревожно, от досады
Ей хочется побыть одной тогда.
Она, как хищный зверь в кольце осады,
За ней судьба ступает по следам.

И слышен гам и топот от погони,
Загнали, словно волка в западню,
Пестрят флажки в охотничьем сезоне.
Как я не рад томительному дню!

Куда бы мне запрятаться от мира,
Накинуть на себя походный плащ,
И сбить свою судьбу с ориентира,
Иль завести в непроходимость чащ.

Хочу в тиши укрыться с головою,
Пускай оставят все хотя б на час.
Чтоб дать душе и разуму покоя.
Всё описал, как есть и без прикрас.