На пiкнiк

Якось у погожу днину,
Мама витягла корзину,
І промовила до тата:
“Господарство наше й хата…
Огород, що з-пів гектара,
Ціле літо обробляла,
Я за свій волячий вік,
Заслужила на пікнік!?„
Тато наш без зайвих слів,
„Жигуля“ свого завів,
Скло протер, долив бензину,
Погрузив діток, корзину,
Із запасами харчів,
Яких стачить на сім днів,
І натиснув педаль газу.
З місця зрушили не зразу,
Після того, коли мама
Взад машину поштовхала.
Не шкодуючи коліс,
Ми заїхали у ліс,
Тільки тут нас не чекали,
Бо галявин не прибрали.
Всюди пластик, бите скло,
Що бур’яном поросло,
Запах лісу не вловити,
Бо сміття почало гнити.
Від дубочка до осини,
Протинялися пів днини,
Я замисливсь на хвилину:
„Не такого відпочинку,
Забажала рідна мати,
Що не сісти і не встати,
М’ячик ніде поганяти“,
Ліс у бруд перетворився,
Тому наш „пікнік“ накрився,
Й модне слово з-за кордону,
Нам не личить по закону.
До тих пір поки вкраїнці,
Наче ті погані вівці,
Будуть нищити  природу,
То скажіть, невже для роду,
Який з’явиться за нами,
Ми залишим кучі, ями,
А не чисту в лузі річку,
У лісах м’яку травичку,
Спів веселий солов’їний,
Послід в лісі мурашиний.
Українці, схаменіться!
Навкруг себе озирніться!
Досить оком накидати,
Манни з Заходу чекати.
Земля наша – Рідний Край,
Тому сам про нього дбай!