Про маму

Ніхто ніколи й не згадає чи то було, чи не було,
В дорогу мати проводжає зі смутком сина за село,
Ховаючи в очах тривогу благає сина: -"Не забуть" -
Яку б не вибрав він дорогу, що тільки дома завжди ждуть.

Пройшли літа і все змінилось, чи то було чи не було.
Та все ж колись йому наснилось, старенька мати і село.
І та верба біля криниці і пес що скиглить під двором,
А ще той запах паляниці що їли з хлопцями гуртом.

Вже біла хата обвалилась, а мати зморена, сумна,
За сина Богові молилась, на скронях грала сивина.
Та син у місті й не згадає її навідать, погостить...
Лиш час життя нажаль спливає, як пташка в вирій відлетить.

Настала мить та довгожданна, зібрався син,але нажаль,
Ця зустріч випала остання - лишивши в сердці сум, печаль.
Не зустрічає мати сина, не обіймає, не біжить-
А серед двору домовина з хрестом оббитая стоїть...

Щось в грудях стисло защеміло, він запізнився лиш на мить...
Ніхто не знає як хотіла вона до цього дня дожить!
Ніхто ніколи й не згадає чи то було, чи не було
Та інша мати проводжає зі смутком сина за село...

2003 рік.вересень.