Щодня спалахують в мені жаринки -
Іскринки неба і всесвітнього початку.
Усе навколо замовкає, щоб хвилинку
Я лиш себе відчула до останку.
І враз затамувавши подих чую,
Як дзеркала потріскались, що бачать
В мережі снів і наяву стрімкою
Калібрі чистить крокодила пащу.
"А хочеш з неба зіроньку дістану?" -
Банально так мій всесвіт промовляє.
Згадаю вчення внутрішнього стану -
І зі шматочків дзеркало засяє.
Велична усмішка маленької богині,
Що мешкає всередині, і ваблять
Тендітні руки у вологій глині,
Своє творіння ніжно обіймають.
Гончар1вка
© Copyright: Наталья Уварова, 2018
Свидетельство о публикации №118032005316
Свидетельство о публикации №118032005316
Рецензии
