Мої сподівання розтануть як крига весною,
Як тануть останні надіі родзинкою сніга.
Свіча що згасає,ніколи не стане тобою.
А там за вікном знову нежить небес,-холодрига.
Десь там у душі,я такий же,не винний хлопчисько.
І ясніі очі не застить війна і занедба.
І те що ми звемо як долю,неначе так близько.
І мріяти те що нездійсно можливо не треба.
А ти простягни мені збиті в мозолі долоні.
Я їх поцілунками щиро і ніжно укрию.
Весна не навколо,коли наші душі в полоні,
Плекають у собі кохання і злагоди мріі.
Екс. на вiрш Галини Недашкiвськiй
© Copyright: Олег Викторов, 2018
Свидетельство о публикации №118031907649
Свидетельство о публикации №118031907649
Рецензии