Я не знала у тобі вічності,
Не шукала у тобі солоду.
Ти застряг в кам’яній циклічності,
Блиск очей берегтиме змолоду
Хто? Чия мужність вірная?
Твої кроки на чиїй совісті?
Милосердність чия безмірна як
Грані Всесвіту й невагомості.
А для кого ти цінність високая?
Хто тебе на світанку пробачить?
Хай помолиться тихо Богові,
Як не чує ніхто і не бачить.
Хоч знайти би якогось відчаю,
Хто тебе оберіг би мов латами.
Осінь твоя потрохи рідшає,
Її ковдрою землю встлати би.
А мені би зимою дихати,
І наповнити груди киснем,
Час – леткий, і його не втримати.
Час – жорсткий і нам це корисно.
***
© Copyright: Наталия Поляк, 2018
Свидетельство о публикации №118031806323
Свидетельство о публикации №118031806323
Рецензии