Тодось Осьмачка. My soul is dark

My soul is dark

Вновь одинокий и проклятый
в окно гляжусь– не свой, не сам:
на стенах словно кем распяты
вороны воют в небеса.

Я сердцем слышу их в изморе,
сердечком проданным своим...
Куда ещё сбегу от горя
от их зловещего аминь?

Упала буря из-за бора
на город пылью и песком,
с оравы карг смела корону–
и разметала перьев скоп,

и мне метнула пыреинку,
как половинку не мою,
чтоб с ней мои свои поминки
повыше, где ветра поют!

И у парадного младенцем
останусь брошенно рыдать,
никем не слышимый, как детство–
о мостовую благодать,

пока кровавые собаки
меня под мост не сволокут,
где мои сёстры в общем браке
за грош желанны и врагу,–

и на помойке, бывшей ниве,
оставят кости мои тлеть...
Их не оплачут мои ивы,
их не заметит моя смерть.

Вновь одинокий и проклятый
в окно гляжусь– не сам, не свой:
на стенах буря кем распята
в пыли заводит смертный вой.

перевод с украинского Терджимана Кырымлы

 
May soul is dark

Я знов самотній і проклятий,–
схилився тяжко до вікна:
на мурах, ніби на розп’яттях,
ворони виють в небеса.

Їх чую крики ізнадвору
у серці зрадженім своїм…
Куди, куди втічу від горя,
від тих зловісних голосів?..

Упала буря із-за бору
на місто пилом і піском,
змела на вітер птицю чорну,
неначе пір’я під погром,

та й кинула мені зокола
малу стеблину пирію,
щоб завихрити з нею вгору
і думу змучену мою!

Мене ти, думо, залишила,
як невтишиме в сповитку,
перед парадними дверима
ридать без відгласу на брук,

аж доки пси криві почують
і не потягнуть у рови,
де мої сестри з сіл ночують,
що ласку, юність продали,–

і у помиях там і смітті
покинуть кості мої тліть...
Ніколи верби верховіттям
з полів не прийдуть їм шуміть.

Я знов самотній і проклятий–
схилився тяжко до вікна:
на мурах, ніби на розп’яттях,
з пилами буря умира.

Тодось Осьмачка